Сестрі радіти треба, а вона сумує! Ну нічого, посумує і перестане, далі житиме! Сподіваюся, висновки зробить

Сестрі радіти треба, а вона сумує! Ну нічого, посумує і перестане, далі житиме! Сподіваюся, висновки зробить.

Влітку сестра з’їхалася зі своїм давнім залицяльником Сашком. У Поліни своя квартира, тож жити вони стали в неї. У Сашка з квартирним питанням справи були погані: жив він з мамою у маминій квартирі.

Звичайно він її кликав до себе, але у Полі вистачило розуму не проміняти повну свободу дій у власній квартирі, на ходьбу стрункою по території гіпотетичної свекрухи.

Взагалі, напруга у їхніх стосунках з’явилася саме після відмови Поліни переїхати. Там вже все вирішили: як квартиру Полі здадуть, яка гарна добавка до бюджету буде. Це перший момент.

Другий момент. Сашко уже був одружений, і від шлюбу в нього залишилася дочка. Як я зрозуміла, жив він із дружиною у мами, тому й розбіглися.

Донька Сашка — зовні повна копія його матері, тому мама внучку любить божевільним коханням. Завдяки цьому коханню після розлучення, стосунки у мами та колишньої дружини налагодилися.

Не знаю, як би виглядало життя Поліни у разі переїзду, але уявити просто: Сашко, його мама, колишня, дочка залицяльника, сама Поліна, і вся ця різношерста купка у двокімнатній квартирі.

Невже, заради грошей з оренди квартири, “свекруха” прийняла б Полю з розгорнутими обіймами? Щось маю сумнів! Влаштували б вони їй веселе життя!

Поліна, коли вони ще не жили разом, залицяльником захоплювалася:

– Щодня з донькою бачиться! Уроки із нею робить! На ковзанах катається! Він дуже добрий батько, як же пощастить нашим майбутнім дітям, якщо вони будуть!

Про те, що колишня дружина їздила разом із донькою до колишньої свекрухи, в якій проживав і Сашко, та гостювала там по кілька днів, Поліна не знала. Про таку дрібницю він їй не повідомляв.

Поля чесно на нього чекала вечорами, поки він займався з донькою. Я її навіть “ждуном” жартома називала.

Навряд чи чоловік сам би наважився на спільне життя. Це Поліна, під час романтичної вечері, на яку Сашко спізнився на три години, вручила йому ключі. Кохання, мабуть, таки було, тому він погодився.

Варто було Сашкові переїхати, як почалися активні дії. Свекруха, що не відбулася, щодня дзвонила синочку: приїжджай, внучці треба п’яте і десяте, квартира різко вся сипатися почала, без тебе пропадемо.

Він їздив. Після роботи він їхав до мами. А до Поліни приїжджав майже опівночі, й одразу йшов спати.

Бонусом ще мати Сашка повідомила Поліні, так, між іншим, про постійну присутність колишньої дружини в її квартирі.

Поліна з Сашком поговорила, своє невдоволення висловила. Запропонувала, коли він так любить дочку, приводити дівчинку до них додому.

Так Поліна стала злою мачухою. Дівчинка була не подарунком: мати, батько і бабуся, дружненько все бажане миттєво приносили на тарілочці з блакитною облямівкою.

Якось, Поліна приготувала голубці та гречку з підливою. Дівчинка, яка раніше чудово їла голубці та гречку, відмовилася, і побажала курку.

Поліна більше нічого готувати не стала, вирішила, що хай жере те, що дали. Залицяльник став на бік дочки.

– Важко хіба приготувати курочку для такої чудової дівчинки?
Це крім порівнянь з мамою і гидоти, що вимовляються за спиною батька.

Терпіння у Поліни закінчилося швидко. Доступ до квартири доньці Сашка вона перекрила. Але й умову поставила, що вижене його, якщо він стирчатиме вечорами у матері в товаристві колишньої дружини. Сашко, на диво, погодився.

Цілий тиждень Поліна жила щасливо: за тиждень він лише двічі прийшов пізно, водив доньку в кафе, та в кіно.

Весь час він повертався додому з роботи, і вони проводили вечори разом. А потім він пішов. Зібрав речі та пішов.

Його мама повідомила, що раз її синові начхати на рідну дочку, то й спадщини йому не бачити! Раз тато такий безглуздий, то вона це компенсує тим, що залишить житло внучці.

Сашко злякався і повернувся до мами під крильце, ой, вибачте, повернувся до мами під каптур, у кобри ж великий каптур?

Так закінчилося спільне життя Поліни з її обранцем. Прожили вони недовго, всього два з половиною місяці, а виття стільки, ніби вона йому найкращі тридцять років життя віддала!

Поталанило? Пощастило! Наступного разу краще чоловіка вибиратиме! То був не чоловік, а мамій! Я вважаю, що їй пощастило, що він пішов!

Біготня, туди – сюди, та постійні ревнощі та сварки, не припинилися б. А воно їй потрібне? Ви зі мною згодні?