Марічка народилася на 3 роки раніше, ніж Дарина. І, як старша сестра, звикла всіляко їй допомагати та підтримувати. А допомагати у селі було з чим. Багато роботи по дому, допомога у господарстві, а ще не треба забувати і про навчання.
Дитинство у дівчаток було не дуже легким, за мірками їхніх ровесниць. Зате воно згуртувало сестер і навчило працьовитості.
Їхня сім’я взагалі вважалася дуже дружною. Батько сімейства практично сам збудував будинок. Мав хорошу посаду і мав авторитет у місцевих. Мати працювала дояркою, але не цуралася роботи на землі. Хоча чоловік і намагався зробити так, щоб жінки в його будинку не надто себе обтяжували турботами.
Після школи Марічка переїхала до міста. Закінчивши школу з особливою відзнакою, вона відкрила перед собою можливість вступити до вищого навчального закладу. Чим, власне, і користувалася.
А враховуючи її спокійну вдачу і сільську старанність, життя в гуртожитку їй здавалося медом. Міські дівчата тільки скаржилися одна одній на умови побуту. А Марія, навпаки, почувала себе так, ніби жила у непоганому столичному готелі і не менше.
Вона постійно ділилася з сестрою враженнями і все просила її взятися за науку, щоб теж на якийсь час переїхати до міста. Нові враження, новий досвід. Це дуже цікаво.
Але Дарині навчання давалося важко. Після від’їзду сестри їй більше ніхто не хотів допомагати з точними науками, тому результат не змусив себе довго чекати: низькі оцінки з’являлися як гриби після дощу.
А потім якось раптово розпочався сезон весіль. Першою одружилася Марічка. На четвертому курсі вона переїхала із гуртожитку на квартиру до нареченого. Молоді не стали довго тягнути час і вирішили розписатися через півроку після знайомства.
Цей вчинок не був схожий на типову Марійчину поведінку, але вона вірила в їхній союз, тим більше, що втрачати їй було, по суті, нічого.
Проте навіть без галасливого та багатолюдного весілля їхні стосунки лише зміцнювалися з кожним днем. Потім чоловік знайшов хорошу роботу на фірмі і потихеньку замовив слівце і за дружину.
Незабаром вони обидва стали співробітниками однієї філії та почали отримувати непогані гроші. Тож надія на хороше майбутнє у них лише зростала.
А ось Дарина пішла іншим шляхом. Дива не сталося, і вступити до інституту їй не вдалося. Проте вона теж познайомилася з хлопцем, який мав підготувати її до майбутніх іспитів.
Але справа молода, і замість навчання ця парочка почала будувати стосунки. Навіть з огляду на те, що оточуючі не ставилися до них серйозно, Дарина та Ігор продовжували зустрічатися, незважаючи ні на що.
Так минуло кілька років, і в якийсь момент Дарина зрозуміла, що нудота, що триває кілька днів, — це не нормально. Єдиними, хто міг із нею посперечатися, були результати аналізів. І вони казали, що все було гаразд. Зважаючи на те, що Дарина була при надії.
Майбутній тато так зворушився, що розплакався прямо перед своєю другою половиною. Виявилося, що він був дуже щасливий.
Пара зіграла велике сільське весілля. Була там і Марічка із чоловіком. Сестри, побачившись уперше за довгий час, багато обіймалися, танцювали, розповідали одна одній новини. Все було чудово. Адже в цей момент вся рідня перебувала у зборі. Що може бути кращим?
На жаль, наступна зустріч сестер відбулася з трагічного приводу. Спочатку їх залишив батько сімейства, який за весь час роботи в селі остаточно втратив богатирське здоров’я. А слідом, не витримавши горя та самотності, пішла й мати дівчат.
Все село горювало, адже це подружжя багато хто знав і любив. На поминках було багато людей, всі приносили щирі співчуття та жалю.
Дарині та Марічці тоді довелося важко. Відразу дві втрати. І ще треба було організувати гідне прощання, постаратися віддати шану батькам. Покликати навіть найдальших родичів, адже так було заведено. Так, тоді їм довелося несолодко.
Спадщину вирішили не ділити, а просто віддати будинок Дарині. Вона ж залишилася в селі, їй від цієї нерухомості буде хоч якийсь користь. А Марічці, яка вже вкоренилася в місті, дісталася якась дрібниця. Старша сестра не претендувала на щось більше. Вона навіть не замислювалася про майно, залишене батьками. У голові були зовсім інші думки.
На тому й вирішили. Марічка з чоловіком поїхали назад у місто, а Дарина залишилась у селі. Сестри не мали причин для сварки. Поки не настав момент, коли вранці за чашкою кави Марія не порахувала, скільки коштує батьківська хата і яку вигоду вона втрачає. Вона навіть спершу не повірила своїм розрахункам. Довелося все перевіряти ще раз.
Але ні, добрий об’єкт нерухомості, за містом, та ще й є земельна ділянка. Деякі місцеві дачники за таке останні штани віддадуть. Непогана надбавка на майбутнє, хіба ні? І в голову з новою силою залізли інші думки. Як Марія завжди відповідала за сестру. Як їй бракувало часу на власне життя, щоб у Даші були хороші оцінки. І навіщо це все?
Випливли якісь образи, про які ніхто не думав тоді і не подумав би десять, а то й через двадцять років. Дивно, як улаштований наш головний мозок. Рука сама потяглася до телефону:
«Будинок ділитимемо. Порівну. Землю також, що тут незрозумілого? Я не збираюся віддавати тобі все. Бач, чого надумала. Я, між іншим, маю таке саме право на спадщину, як і ти. Тож давай так: або ти згодна і підпишеш усі папери. Або чекай нас із юристом. А мені начхати, що в тебе юриста немає. Розберися сама, не маленька вже».
Ось так, через велике горе дві рідні душі відвернулися одна від одної. І все через що? Звичайна матеріальна вигода. Не допомогло ні спільне минуле, ні спорідненість, ні теплі спогади. Поділ спадщини часто так діє на людей. На жаль, подіяв і зараз. Адже починалося так добре.
