Два з половиною роки тому ми купили квартиру. Другий поверх із п’яти, ліфта немає. На четвертому поверсі, в одній квартирі, проживали дві сестри, які постійно лаялися. Жили вони у двокімнатній, у кожної по кімнаті, та по собаці.
В однієї із сестер ротвейлер. Великий і страшний собака, завжди в наморднику і на прив’язі. Якщо хтось заходить до під’їзду одночасно з власницею ротвейлера, то вона зупиняється, притримує його, щоб пропустити людей.
Якщо вона спускається і хтось виходить із квартири, то теж зупиняється і чекає. Неодноразово бачила, що господиня великого собаки на вулиці прибирала продукти життєдіяльності свого вихованця.
У другої сестри був йоркширський тер’єр. Дрібний, злісний, кусючий. Він гадив у під’їзді, а його господиня проходила повз. Коли на неї наїжджали сусіди, вона відповідала так:
– Ми платимо гроші за утримання житла, хай прибиральниця прибирає, це її робота.
Тер’єр стрибав на дітей, інших собак, кидався під машини, голосно гавкав.
Сестри вибрали собак собі під пару. Одна, з ротвейлером – приємна та адекватна жінка. Друга, з тер’єром – скандальна та зла.
– Мати у них хворіла, старша приїхала доглядати, доки доглядала, у неї чоловік до іншої пішов. Мати їй пообіцяла квартиру, навіть заповіт писала.
– Матері не стало, виявилось, що у заповіті два імені. Живуть сестри, гірше за кішку з собакою, – просвітили нас «старенькі» сусіди.
Часто сусідка із ротвейлером виїжджала на вихідні. Приїжджав по неї чоловік на позашляховику. Ротвейлеру пропонували застрибнути у просторий багажник.
Перед сусідкою, галантно відчиняли пасажирські двері. Господиня йорка теж іноді виїжджала, але кидала собаку вдома.
У такі дні можна було бачити власницю ротвейлера, поряд з якою, чинно на повідцях, крокували тер’єр і ротвейлер.
Рік тому, ситуація змінилася. Власниця йорка продала свою половину квартири сестрі, та відбула у невідомому напрямку.
Свого чотирилапого друга вона покинула. Майже відразу той позашляховик прописався на паркуванні біля нашого під’їзду. Чоловік, власник авто, переїхав до нашої сусідки, власниці вже двох собак.
Йорка не вигнали. Навпаки, у їжакові рукавиці взяли. Він перестав гидити в під’їзді, гавкотні поменшало.
Бажання на когось кинутися в нього не пропало, але на корені припинялося командою «Не можна». З собаками поперемінно гуляють сусідка, чи її чоловік.
Нещодавно бачила сусідку. В очі кинулося, що в неї округлився живіт. Чомусь я посміхнулася. Ми офіційно не знайомі, не спілкуємося, але мені дуже хочеться, щоб господиня ротвейлера та йорка була щасливою.
Раніше, вона не посміхалася, а зараз, наче світиться зсередини. Дуже хочеться, щоб у неї все було чудово.
Мені здається, вона на це заслуговує. Не всі мають таку добру душу, та палку любов до тварин, яку виявила сусідка! Хай їм щастить!
