У мого чоловіка Віталія є донька від 1 шлюбу. Їй цього року виповнюється 18 років. Не зовсім сказати що донька, адже вона йому не рідна, але я все життя керуючись приказкою що чужих дітей не буває допомагала дівчинці чим могла.
Уже післязавтра у неї день народження. Чоловік уже з ніг збився що б це таке подарувати. Мені здається що він і цілий світ би поклав біля її ніг, якби міг. От і до мене прилетіло запитання що б такого подарувати. Ходить сумний, бо грошей на подарунок немає.
Кажу, подаруй те саме що нашим дарував діткам. А він дивиться на мене. Що дивишся, питаю? Ти ж нашим нічого не дарував, то в чому проблема? Мене також образа бере, ми його сім’я і наші спільні діти яким 2 і 5 років не дочекалися від тата подарунків, а якась малолітня коза вже айфона править.
Ні, ви разумієте? Айфона, або на море. А чоловік радий старатися ледь кредит не взяв для того щоб на море її відправити. То я сказала, що я в такому разі йому теж зберу валізу хай їде відпочити. Квиток в один бік організую, не зрозумів.
Ну, звісно до вечора мене попустило. Кажу давай сходимо в торговий центр, щось знайдемо. Він мене ледь не на руках носив. Думаю дівчина доросла вже, не іграшки ж дарувати їй. Одяг теж не піде.
Зайшла в один з салонів, а у них на столі лежать подарункові сертифікати на 500, 1500 і 3000 грн. Кажу, от, дешево і сердито, сертифікати діють як на послуги, так і на косметику. Думаю, одним махом 2 зайців вб’ю, щоб вона потім в нього на манікюр не просила.
Вирішили, візьмем за 500, букета ще якогось, тортика, то і нормально буде. Стоїмо уже розраховуватися, а чоловік на мене кліпає, кажу що не так? А він думав що я за свої гроші куплю, ми ж сім’я.
Я кажу, тоді давайте на 1500 грн, гуляти так гуляти, у нього очі засяяли, мені вручили сертифікат, я сіла в крісло і назвала список того що захочу купити на сертифікат, а чоловікові кажу, іди ти милий подарунки вибирай, а я тебе тут почекаю. Розлучилися.
