Ще в дитинстві моя бабуся говорила мені, що з тими кого вже немає йти не можна, мабуть відклалося в пам’яті. Цей хлопчик вже збирається йти і раптом обертається і каже мені: “Ти ж добре малюєш? Намалюй іконку і носи її завжди з собою, і все у тебе буде добре “. З цими словами він пішов

Одного разу в юності мені приснився сон:

Стукіт у двері. Відкриваю, а за дверима – під’їзд мого старого будинку, звідки я поїхала, коли мені було 9. На порозі стоїть давно покійний друг мого старшого брата. Я радію його приходу і виходжу до нього в під’їзд.

Ми балакаємо про те про се, потім він починає кликати мене на прогулянку. Я відмовляюся, пояснюючи йому, мовляв ти помер, а з небіжчиками йти не можна.

Він продовжував кликати, каже, що йому страшенно нудно одному. Все ж він іде, я спостерігаю за цим через сходовий проліт.

Вранці я згадала цей сон, цього хлопчиська, який був би вже зовсім дорослим, пошкодувала його і благополучно про це забула.

Але незабаром сон повторився.

Як і минулого разу все почалося зі стуку в двері. Відкриваю, знову той під’їзд, знову на порозі друг мого брата.

Я знову виходжу до нього, знову ми балакаємо, знову він здається мені трохи сумним, хоча за життя був дуже веселим.

Як і минулого разу він починає кликати мене гуляти.

Знову я йому пояснюю, що він помер і з цієї причини нікуди з ним не піду – не тому, що не хочу, а тому, що не можна.

Ще в дитинстві моя бабуся говорила мені, що з тими кого вже немає йти не можна, мабуть відклалося в пам’яті.

Цей хлопчик вже збирається йти і раптом обертається і каже мені:

“Ти ж добре малюєш? Намалюй іконку і носи її завжди з собою, і все у тебе буде добре “.

З цими словами він пішов.

Минуло багато років, я вийшла заміж, народилися двоє дітей. Захворів мій піврічний син, нас поклали в лікарню, діагноз поставити ніяк не допомогли, мій синок згасав на очах. Я просто не тямила себе від безсилля.

В одну ніч сиділа я у ліжечка синочка і тут чомусь згадала той самий сон, мене немов струмом ударило. Я зіскочила, дістала з тумбочки ручку і листок паперу (це все, що було під рукою) і стала малювати Марію з немовлям Ісусом.

Коли я закінчила малювати, на зворотному боці стала писати молитву, вже не пам’ятаю навіть, що я там написала, але слова лилися самі собою.

Після цей малюнок я поклала під подушку сина і заснула. Вранці я побачила, що синочку моєму набагато краще. Лікарі сказали, що аналізи хороші.

Через день нас виписали додому. Але крім дива одужання моєї дитини сталася ще одна незрозуміла річ, ця ікона, що я намалювала, зникла. Я шукала всюди, перетрусила все ліжечко, але так і не знайшла.

Я дуже вдячна цьому хлопчику за те, що він навчив мене і таким чином я змогла витягнути свого синочка. Мені б дуже хотілося віддячити йому, але не знаю як, на жаль.

Але ще більше дякую господа Бога. За те, що почув мою молитву в ночі, мій крик про допомогу. Почув і простягнув нам свою руку.

Цього року мій синочок йде в перший клас. Він дуже хороший, слухняний і добрий хлопчик.