Хлопчика підкинули до дверей лікарні під ранок, а першим знайшов дитину двірник дядько Жора.
Той вставав ні світло, ні зоря і відразу приймався за довірені йому території.
Треба сказати, що людиною дядько Жора був відповідальною і до своєї справи ставився ґрунтовно та з усією серйозністю. Це залишилося в нього від колишньої професії.
Взагалі, колись дядько Жора був бухгалтером, а коли вийшов на пенсію, вдома сидіти не зміг, то й пішов працювати двірником.
Робив він це не через гроші, а просто тому, що не міг сидіти без діла.
Побачивши коробку на ґанку, дядько Жора чомусь одразу зрозумів, що там дитина, хоча звідти не долинало жодного звуку.
Звичайно він заглянув у коробку і переконавшись у тому, що його здогадка вірна, відразу почав стукати у двері полог ового будинку.
Єдине про що молився дядько Жора, щоб з дитиною було все добре, тому що вже дуже підозріло тихо поводився малюк, але на радість не тільки дядька Жори, а й медперсоналу, хлопчик був живий і навіть цілком здоровий.
Містечко, в якому це сталося, було невеликим. З розряду тих, де всі один одного знають, тому припустити, хто мати дитини, було не складно.
Підозри одразу ж упали на Тоньку Лєскову. Та приводила дітей майже щороку і так само періодично “дарувала” їх державі. Ні на яких обліках Тонька природно не стояла і до лікарні, протягом всього терміну, ніколи не зверталася.
Однак після ретельного розслідування виявилося, що Тонька тут, принаймні цього разу, абсолютно ні до чого.
У результаті матір малюка так і не знайшли й, після необхідних обстежень, він вирушив в будинок малюка, який знаходився зовсім неподалік того міста.
Ще в лікарні, як тільки малюка розгорнули, хтось із медперсоналу вигукнув:
– Ну ти глянь який кавунчик! Як же можна було такого карапуза просто так… Раз і на ґанок…
На це запитання ні в кого відповіді не було, але хлопчика, поки він був у лікарні, так ласкаво і називали “Кавунчик”, дуже вже малюк був справний і гарний.
Звичайно, згодом, ім’я малюку дали, й дуже гарне ім’я!
Хлопчика назвали Глібом, а ім’я це порадив той самий дядько Жора, але ось чомусь прізвисько “Кавунчик” приклеїлося до нього міцно і навіть у будинку малюка його називали саме так.
Проте там він був зовсім не довго. Для нього відразу знайшлася названа сім’я в яку і поїхав “Кавунчик”.
Всі були за дитину дуже раді, особливо Алла Матвіївна, завідувачка того самого будинку малюка.
Яке ж було здивування всього персоналу, коли, майже через три роки, Гліба повернули.
Все виявилося більш ніж банально. У тій родині з’явилося своє маля і Гліб став там нікому не потрібен. Коли дитину повернули, вона вже не була схожа на того маленького “Кавунчика”, яким був, у той час, коли його забрали з будинку малюка.
Тепер це був у міру худенький, симпатичний хлопчик. Розумний та розвинений не за своїми роками.
Було видно, що дитиною займалися, але, як змогли так легко від нього відмовитися було незрозуміло нікому.
Дивлячись на Гліба, у всіх просто розривалося серце. Він часто плакав, звав маму, тата, бабусю. Чекав на них, подовгу дивлячись у вікно, але нікого дочекатися дитині так і не вдалося.
Настало літо і тепер дітки дуже багато часу проводили на вулиці. Гліб зараз став трохи іншим. Він більше нікого не чекав, та й довіряти дорослим більше не міг.
З дітьми він теж ніяк не міг порозумітися і найчастіше грав один, тихенько вмостившись у якесь мало помітне місце.
А потім у Гліба з’явився друг. Кіт, на ім’я Мухляш. Цей кіт з’явився на території будинку малюка приблизно рік тому.
Через те, що кота там було тримати суворо заборонено, то Алла Матвіївна, природно спробувала кота позбутися, але не тут-то було!
Вона віддала його місцевій кухарці, але той від неї втік і знову повернувся до будинку малюка.
Загалом кота намагалися позбутися разів п’ять, але щоразу він з дикою завзятістю повертався назад.
При цьому кіт був хитрим і спритним. Наприклад, та сама кухарка тітка Женя забирала його додому тричі, але коли вранці вона йшла на роботу той тихенько йшов за нею.
При цьому, йдучи з дому, вона наказувала своїм нізащо кота на вулицю не випускати, але той влаштовував такі концерти, що рідним тітки Жені доводилося кота випускати.
Через це тітка Женя прозвала кота Мухляш. Мовляв, мухлює і носом не веде!
Алла Матвіївна, зрештою, махнула на кота рукою. Тим більше, що до дітей він не ліз, можна сказати навіть цурався їх, ховаючись на даху сторожки.
Саме цей Мухляш і став, несподівано для всіх, Глібу справжнім другом. Найцікавіше, що хлопчик після того, як потоваришував з котом, став більш відкритим і доброзичливим.
Дивлячись на це, Алла Матвіївна зітхнула, посадила кота в перенесення і відвезла до ветклініки, щоб переконатися, що кіт здоровий.
Тільки після цього вона могла бути спокійною. Втім, Гліб, на щастя, відсутність кота не помітив, а ось кіт затаїв на Аллу Матвіївну гірку образу і тепер ні за які пряники не підпускав її до себе.
Незабаром одна з сімей, які претендують на право стати батьками, зацікавилася Глібом, але при знайомстві їм чимось не догодив і вони поїхали, пообіцявши все обговорити та вирішити в колі сім’ї, а вже після цього повернутися за дитиною, але Алла Матвіївна знала, що цього не буде.
Так воно й сталося. Гліб залишився там, де й був. Загалом для дитини нічого не змінилося, крім того, що з Мухляшем вони тепер були не розлий вода і той навіть приносив маленькому господарю презенти у вигляді миші.
За цю доброту кіт кілька разів отримав від тітки Жені віником і тепер на одного ворога у кота побільшало.
А невдовзі по дитину знову приїхали. Точніше приїхали познайомитися з ним. Це була пара, у якої вже була своя донька, але вони дуже хотіли взяти в сім’ю дитину з будинку малюка.
Не тому, що не могли мати своїх дітей, а просто тому, що хотіли зробити хоча б одну дитину-сироту трохи щасливішою.
Аллі Матвіївні вони дуже сподобалися. Було видно, що люди справді дуже добрі та чуйні.
Гліб їм сподобався відразу, а коли вони дізналися, що дитину зрадили двічі, то вже без жодних сумнівів, вирішили, що хлопчика обов’язково заберуть.
Як не дивно, але Гліб теж одразу потягнувся до Тетяни та Сергія, так звали його майбутніх батьків.
Незабаром по Гліба приїхали, – Тетяна, Сергій та його батьки.
Яким же було здивування батька Сергія, коли він дізнався, що хлопчик, якого хочуть усиновити його син і невістка, є ні ким іншим, як тим самим Кавунчиком, якого він колись знайшов на ґанку лікарні.
Тримаючи хлопчика на колінах, дядько Жора зі сміхом сказав:
– Ось як буває! Ти глянь-но, хлопче! Виявляється, ми з тобою давно знайомі. Я навіть тобі ім’я дав! Ось і правду кажуть! Шляхи Господні не сповідні! Так що, Глібе, ти мій самий, що не є справжній онук!
Правда трохи втрачений, але ти не хвилюйся, хлопче! Вже цей час дід тобі компенсує!
Гліб не розумів про що тлумачить ця велика, добра людина, але посміхався і кивав на знак згоди.
Всі інші були просто приголомшені збігом обставин, але треба сказати, що при цьому всі були дуже щасливі.
Проте щойно дорослі, попрощавшись із медперсоналом, пішли до машини, Гліб несподівано зупинився і заплакав.
Таня кинулася втішати його, не розуміючи, що так засмутило малюка, але той ніяк не заспокоювався.
Однак Алла Матвіївна, яка спостерігала за від’їздом вихованця, роз’яснила ситуацію.
Виною сліз дитини був Мухляш. Той із похмурим виглядом сидів трохи віддалік і спостерігав за маленьким господарем.
Загалом, цього дня, родина Тетяни та Сергія збільшилася на двох членів. У них з’явився чудовий син і не менш чудовий кіт.
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
