Люба чекала на відпустку і вже за тиждень почала збирати речі. Дві невеликі валізи, її та чоловіка, лежали на ліжку. Звичайно, можна було б взяти одну, але так було зручніше.
Чоловік постійно щось втрачав та шукав. Значить, нехай його речі лежать окремо. Та й речей багато не треба, їдуть вони не до моря, а в село, до батьків Люби. Христина, їхня дочка, свої речі збирала сама. Домовилися вже давно, майже рік тому.
Свою відпустку сім’я вимушено проводила вже три роки вдома. Щойно переїхали до передмістя, то нікуди й не виїжджали. А що? Літо, сонце, шашлики, відпочинок.
Причина була не в їхньому бажанні, а в гостях. До них у цей час приїжджала родина Юрія. Спеціально свої відпустки брали, щоб вони збіглися з відпустками господарів.
Сім’я не маленька: мати, батько, два брати з дружинами та дітьми. Шестеро дорослих людей, крім них – п’ять дітей. Якщо рахувати ще й свою сім’ю, то плюс три, – виходить чотирнадцять.
У сім’ї Юрія та Люби була одна донька Христина, десяти років. Все б нічого, тільки всі витрати та турботи лягали на плечі господарів.
Люба до від’їзду рідні почувала себе, як вичавлений лимон, а фінанси співали романси. Нікого це не турбувало окрім неї.
– Я зароблю, – казав Юрій, – це ж рідня.
– Рідня! А ця рідня могла б хоч продукти купувати, допомагати. Їх же ціле стадо! – Люба хотіла висловитись, але зупинилася.
– А як же город?
– З картоплею нічого не станеться, а решти вже не буде. Відпустка у нас у серпні, я встигну накрутити закруток і засію все гірчицею.
– А чому так рано?
– А хто доглядатиме, коли ми поїдемо? Сусіди? Чи твоя рідня?
– Але ж ми приїдемо.
– Коли ми приїдемо, все одно треба буде прибирати. А тут уже нічого не буде. Усе по плану.
– А що як мої приїдуть.
– Нас не буде, то й не приїдуть.
– Напевно, це погано.
– Погано відпочивати чужим коштом. Всім одразу скажи, що відпустку ми проводимо не вдома. Нехай планують інші заходи.
– Я три тижні кришити салати та варити по відру супу більше не буду. Повернемося лише до навчального року.
– Але ж…
– Ми з донькою поїдемо у будь-якому разі. У тебе є вибір.
– Я з вами.
Ця розмова відбулася після від’їзду гостей рік тому. І ось настає наступна відпустка. Люба збирала валізи, коли в кімнату зайшов Юрій. Його розгублений вигляд одразу здався їй підозрілим.
– Що? Скажи, що гості вже їдуть!
– Це так.
– Коли?
– У суботу будуть.
– Значить у п’ятницю після роботи ми їдемо! Ми домовлялися!
– Я не зміг їм сказати, доведеться скасувати нашу поїздку.
– Ну ні! Я обіцяла мамі приїхати, і ми поїдемо! Ти можеш лишатися. До речі, я передумала прибирати грядки. Збирай урожай, годуй гостей.
– Для себе я вже закрутила і компоти, й соління, а якщо комусь треба, то крамниця знають де. Там і банки, і цукор із сіллю.
– Ключі від підвалу не шукай. Ми їдемо машиною, так що твоїм братам доведеться за пінним пішки бігати.
– Люба, ти мене хочеш кинути?
– Ти міг просто сказати всім, що ми їдемо.
– Але ж я не міг! Це ж мама, тато…
– Якби це були лише вони. Ми домовлялися з тобою, а ти не зміг! Значить я їду, а ти залишаєшся. Ще не пізно їм сказати.
– Але ж вони взяли відпустку, щоб приїхати до нас.
– Щоб приїхати та відпочити! Тільки я не збираюся більше обслуговувати їх! Я не кухар, не покоївка! В мене теж відпустка, я хочу відпочити! Христина також хоче спокійно провести час перед школою.
Увечері п’ятниці Люба з донькою поїхали, а у суботу Юрій зустрічав гостей.
– Бідненький у вас стіл цього разу, синку. А де ж твоя дружина, чому нас не зустрічає? Внучка де? Чи не вчили ви її ввічливості? Гостей треба зустрічати, особливо бабусю з дідом. Поважати треба!
– Люби та Христини немає. Вони поїхали, відпустка в них.
– Зрозуміло, що відпустка. Відпустка має бути із сім’єю. Ми приїхали, а їх нема. І де вони? На море грошей накопичили?
– Ні, вони поїхали до батьків.
– А хто готуватиме? Ми ж гості.
– Я особливо нічого не вмію. Можу пельмені зварити, яйця, картоплю ще. Салат з огірків з помідорами порубати. І все! Вишукані страви не можу. Готуйте самі. Жінок у вас багато.
– Дзвони їй, нехай повертається!
– Вона не повернеться до кінця відпустки. Так що почувайтеся як вдома, але не забувайте, що ви в гостях. За собою прибирайте, періть, мийте.
– Люби немає. Їжа в холодильнику та в крамниці. Я у цьому майже не розуміюся. Суп можу лише з пакетика зварити. Макарони у мене виходять погано. Салат найкраще. З ним я допоможу. Разом упораємося.
– Що? Ми у відпустці повинні готувати та прибирати? Ми маємо відпочивати!
– Так і у Люби відпустка, – почав розуміти Юрій. – Вона повинна готувати на всіх, прибирати, обслуговувати? Вона теж хоче відпочивати! І я!
– Ви ж господарі! Ось це зустріч гостей!
Усі почали обурюватись, але їхати не збиралися. Якось минув тиждень. Продукти в холодильнику скінчилися.
– Юро. Порожній холодильник.
– В крамницю я не люблю ходити. Строки, фірми, ціни. Люба сама все купує. Я не дуже розуміюся. Вас багато, сходіть самі, ви ж жінки.
Гості посперечалися. Сума вийшла більша, кому з них платити? Юри поряд не було. Машини також не було. Довелося тягнути пакети пішки. Відпустка виходила, так собі.
З приготуванням їжі теж завжди виходили суперечки. Про прибирання посуду і говорити не варто. Зелень на грядках уже переросла, з помідорами було зовсім сумно.
Кущі величезні, листя багато, а помідори сховалися. З огірками було краще, але вони були дуже великі. Ягід не було, сезон минув. Раніше вони встигали до збору, діти спустошували кущі, а зараз уже серпень.
– Юрію! А де ягоди? Полуниця, смородина?
– Люба збирала, я не знаю.
– Ми поїдемо додому, це не відпустка виходить, а невідомо що. Наступну відпустку беріть у липні, нам так зручніше. І нехай твоїй дружині не заманеться їхати.
– А то ні овочів нормальних, ні варення з компотами. До речі, варення нам, компотів, та й ще всього. Так би мовити, моральну компенсацію.
– Соління та варення робіть самі. У лісі чорниця скоро буде, ожина. Хто зі мною в ліс по ягоди?
– Ми додому!
Гості поїхали. Юрій довго прибирав усе після гостей. З цим він впорався добре, це не суп варити. Після прибирання він поїхав у гості, туди, де відпочивали дружина та дочка.
У них було ще десять днів відпустки. Наступну відпустку він вирішив провести із сім’єю на морі. Він, Люба та Христина.
Треба тільки їм про це сказати. Всім іншим, точну дату відпустки знати не обов’язково. Від гріха подалі…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
