– Мамо, можеш звозити мене до бабусі? – спитала мене п’ятнадцятирічна дочка.
– Навіщо?
– Вона хворіє. Попросила, щоб я приїхала, сходила в аптеку та в магазин. Я не захворію, бо у мене є маска, – дочка дістала з кишені маску, яку вона взяла з наших пандемійних запасів.
– Захворіла, кажеш? – на моєму обличчі розпливлася єхидна посмішка. – Поїхали!
Чоловік був на роботі, син у садку, у доньки літні канікули, у мене вихідний. Чому б і не з’їздити, не відвезти морозива хворій свекрусі?
Раз для неї було нормально годувати морозивом мою хвору дитину, то, подумалося мені, вона й сама, захворівши, не відмовиться від пломбіру чи ескімо.
Це було навесні. Свекруха саме у відпустці була, і в цей час у нас син захворів. Чоловік з матір’ю домовився, щоб вона з онуком на лікарняному посиділа.
Спочатку, все було добре, лікувалися, виконували рекомендації лікаря. А коли кашель у нього пройшов, свекруха нагодувала хвору дитину морозивом!
Адже він так просив, так просив, вона не могла відмовити! А що голос охрип після морозива – фігня повна! І лікарняний на три дні продовжили через голос – теж нісенітниця!
Свекрусі то що? Вона мала щоденну оплату, ми їй за кожен день сплачували. Щоправда, за три додаткові дні я їй не заплатила, і чоловікові сказала, що якщо він ці три дні сплатить, то піде до матері жити, бо з її провини це сталося!
З’їздили з донькою до свекрухи. Дочка сама піднялася, вийшла з грошима та списками для магазину та аптеки. Вона сама сходила, купила все. Я теж у магазин зайшла, та купила брикет пломбіру!
– Сама піднімуся, давай все, – попросила у доньки, взяла пакети, не забула морозиво і пішла “радувати” свекруху. Пакети за двері поставила, в руках морозиво залишила, постукала у двері.
– Ти? – Здивувалася вона.
– Я. Ось, тримайте, лікуйтеся, – сказала, та простягла брикет свекрусі.
– Знущаєшся? Над хворою людиною. Іншого я від тебе й не чекала. Гроші, що я внучці давала, поверни. Сама сходжу!
Вийшла в під’їзд, занесла пакети й попередила свекруху, щоб вона головою думала, коли йдеться про моїх дітей, бо наступного разу ніхто до неї не приїде. Здачу повернула, побажала одужання, та відкланялася.
Увечері чоловік із роботи повернувся, я сказала, що до його матері їздила з морозивом. Вона обурилася!
– Як хвору дитину морозивом годувати – все гаразд, а як твоя мама захворіла, а я їй морозива привезла – це знущання!
– Заради справедливості попереджу – наш син у бабусі морозиво просив! – усміхнувся чоловік.
– Давай тоді, заради справедливості, давати синові все, що він попросить? Крокодила просив, у ванні хотів поселити. Іди, здобудь!
– Круто! Атракціон щедрості? – Зраділа дочка. – Можна мені також, але не крокодила, а татуювання? Маленьке!
– У бабусі попроси, вона добра, все дозволяє.
– А можна? Я попрошу!
– Попроси, а мама потім до бабусі з тату-машинкою в гості з’їздить, – пожартував чоловік.
– Потрібно буде – заїду! Що вдієш, якщо не пощастило зі свекрухою?
І це була з її боку не разова акція! Таких “добрих” вчинків було чималенько! Всього й не розкажеш! Є ще такі “добрі” бабусі, які онуків морозивом лікують?
