Михайло розмовляв по телефону. Олена відразу зрозуміла з ким. Сестричка! Звичайно, знову ця Іринка. Мила молодша сестра чоловіка. Ось не сидиться їй удома, все їхати треба кудись.
Мишко недолугий, завжди ще й грошей їй дасть. Напевно, знову на відпустку не вистачає. А якщо Мишко свої віддасть, то не вистачить у них.
З’їздили вони минулого літа разом. Олена погодилася на це вперше і востаннє. Літо, вірніше його невелика частина, були незабутні. Та й як забудеш, якщо до своїх двох дітей, додалися ще двоє дітей Ірини.
Сестра чоловіка вирішила відпочити. Два дні вона чесно займалася з дітьми, а потім приїхав її чоловік Олексій.
Вони гуляли вдвох, а діти більшу частину часу залишалися з Мишком та Оленою. Діти були не дуже слухняними і вимагали витрат. Олена нічого й чути не хотіла, щоб дати їм кишенькові гроші.
– У них є дядько, а самі на дурницю витратять.
Грошей на розваги, їжу та солодощі йшло багато. Купити два морозива, чи чотири? Гойдалки, екскурсії… Олені доводилося відмовлятися від розваг, щоб заощадити на собі. На третій день відпустки вона не витримала.
– Все, Мишко, тепер всі витрати з тебе. Я забула карту у номері.
– У тебе ж є програма в телефоні. А у мене на карті немає грошей. Іринка попросила. Вона дуже хотіла на яхті… Вони на три доби поїхали. Діти у нас будуть у номері.
– Що? Вона на яхті за твої гроші, а ми тут із її дітьми вовтузимося? Ти сам про що думав, коли давав їй гроші? Якщо так, то завтра я з нашими дітьми їду на екскурсію, а ти розважай своїх племінників сам!
– І в нашому номері вони не будуть! Сьогодні ти спиш із ними у їхньому номері.
– Олено, але ж…
– Які можуть бути але? Я з твоєю сестрою ні про що не домовлялася! І ще поцікався у наших дітей, чи хочуть вони відпочивати з дітьми сестри. Вони мені вже скаржилися на них.
– Так?
– А ти сам не бачиш? Вони чіпляються до наших з кожного приводу, задирають Максима, сміються з Юлі.
– Це ж діти. Вони ще малі.
– Діти. Але ми приїхали відпочивати зі своїми, а на твоїх племінників я не підписувалася! Чекай сестру, а потім повертайся до нас.
– У мене зовсім немає грошей.
– У мене залишилося лише на наших дітей.
– Олено, не треба ділити дітей.
– Я не ділю, але для мене важливіші мої діти. Про що думала твоя сестра, коли їхала?
Ірина із чоловіком повернулися. Діти скаржилися на дядька, розваг було мало, а його родина їздила на екскурсії та розважалися.
А в них лише море та обід, де все включено. Михайло тоді всі претензії переадресував до Олени, але дружина навіть розмовляти із його сестрою відмовилася на цю тему.
– Твої діти – твої проблеми та гроші, – усе, що вона сказала тоді Ірі…
– Олена…
– Що сталося? Чого ти тягнеш? Твоя сестра хоче знову їхати з нами? Чи гроші їй потрібні? Облом! Ми нікуди не їдемо, грошей немає.
– Грошей я їй не дав, ти б образилася.
– А ти як думав? Усі гроші йдуть на кредит та ремонт. І що? Тепер вона на тебе ображається?
– Як тобі сказати…
– Ти любиш тягнути гуму.
– Вона хоче приїхати у гості. Будинок у нас тепер великий. Через два дні вони будуть тут. У них відпустка.
– А у нас? Ти не подумав, що з будинком ще багато справ? Веранда, ремонт лазні, та взагалі облаштування. Ми все витратимо на гостей? А час? Коли все це робитимемо?
– Олено, так Олексій допоможе все зробити.
– Впевнений? Я навіть у допомозі від Іри не впевнена, а про Олексія і говорити не буду.
– Так вони ж збиралися у відпустку, їм трохи не вистачало, тисяч сто, отже, гроші у них є. Нехай собі делікатеси купують.
– Усього сотня! На кишенькові витрати! А путівки вони куди поділи?
– Не купували, з палатками хотіли.
– Якщо вони приїдуть, то треба вс матеріали для ремонту закупити. Їдьмо в крамницю.
Михайло швидко зібрався, Олена встигла все обміркувати. Чоловік отримав премію, відпускні, отже, треба їх витратити.
– Може, все це купимо після гостей? – Запитав Мишко в будівельній крамниці.
– Ні, ти ж сказав, що Льоха допомагатиме. Поки є гроші і поки акції – всі купимо прямо зараз.
– Але я забув портмоне у передпокої, карта там.
– Не хвилюйся, я захопила. А потім ще й продукти треба придбати. Жодних вишукувань, тільки необхідне. Адже гостей треба зустріти.
– А ти своєї карти не взяла?
– Ні. Нам і після гостей жити.
– Олено, у мене всього дві тисячі залишилося, – сказав Михайло після походу магазинами.
– Зате ми все купили для ремонту, радуйся. І продукти також. Потрібно купити борошна, олію, яйця, я вирішила спекти печиво, твоє улюблене.
– Добре.
Олена витратила останні дві тисячі чоловіка.
– Навіщо тобі стільки борошна та олії?
– Гості ж приїдуть, – весело відповіла йому Олена.
Гості приїхали. Зустріч, шашлики.
– Біднувато у вас, – раптом сказав Льоня.
– У якому сенсі? Повний стіл! – обурилася господиня.
– Шашлик звичайний, а пам’ятаєш, рік тому ми з сьомги їли. Могли б повторити.
– Не пам’ятаю.
– Ну, як же! А, то це ми без вас їли. Та й напої у вас… хто ж зараз таке п’є.
– Ну, напої можете самі купити собі. Ми практично не вживаємо.
– Ти не ображайся, стіл гарний. Це просто враження, – намагався виправдатися Олексій. – А лазня коли буде?
– Коли її відремонтуємо, тоді й буде. Можемо розпочати завтра.
– Треба було вчора починати, але нічого, ми почекаємо.
– Завтра з ранку з тобою і почнемо. А потім веранду, літню кухню, навіс.
– Ні, я у відпустці. А басейн у вас є?
– Поки що ні.
– Чого ти мене сюди притягла? – звернувся він до дружини. – Краще б поїхали до моря.
– Тут річка недалеко.
– Хоч щось.
Гості відпочивали біля річки цілими днями. Про жодну допомогу і мови не було. Приходили на обід і поверталися на вечерю.
Олена і цьому була рада, хоч не бовтаються цілими днями під ногами без діла. Йшов другий тиждень їхньої відпустки. Михайло все робив сам, не поспішав, а ремонт лазні загалом відклав.
– Щось наші гості затримуються. Я пиріг спекла, вечеря готова. Потрібно дітей за ними послати.
Діти збігали швидко, річка за п’ять хвилин ходьби, а діти бігом бігли.
– Мамо, тату. Вони незабаром прийдуть. У них там шашлики.
– Які шашлики?
– Звичайні. Вже майже готові. Напевно, вони нам їх принесуть на вечерю.
Мишко та Олена переглянулися.
– Може, вони вирішили нас почастувати?
– Якось не схоже це на лінивого та жадібного Льоху. У нас теж гарний стіл, ще й пиріг. Чекатимемо.
Гості повернулися за годину і одразу сіли за стіл. Льоха, як завжди, був трохи під мухою. Де ж шашлики? Немає. У їхніх дітей апетиту не було, але це і очевидно, а ось Льоха уплітав все, нахвалював і погладжував живіт.
– Щоб ти луснув! – подумала Олена.
– Дядько Льоша, – запитав тринадцятирічний Максим, – Ви там шашлик смажили. Щось із ними трапилося? Згоріли, чи потонули у пінному? І вчора від вас тхнуло димом…
– Діти після купання грілися біля багаття.
– Діти грілися і трохи засмажилися. М’ясом також пахло.
Льоха розгубився і мовчав. Він не знав, що відповісти тринадцятирічному підлітку. Він взагалі з дітьми не особливо ладнав, навіть зі своїми.
А тут у нього й батьки поряд, а ця Олена своїх образити не дасть. Вона як… Льоха мовчав, й це доводило, що шашлик був і не вперше.
– Мишко, чого ти мовчиш? – схаменулась Ірина. – Як твій син із старшими розмовляє? Жодного виховання. Був шашлик! Так! Ми у відпустці! Маємо право! У нас своя сім’я. Ми відпочиваємо. І взагалі! Ми гості!
– Ви гості.
Олена встала і почала прибирати зі столу. Михайло пішов у будинок дивитися телевізор, їхні діти розійшлися по своїх кімнатах. Гості тихо пішли спати.
Олена думала, може вони їх погано приймають, їжі їм мало, але все ж завжди залишається. Все завжди свіже. Та й у холодильнику все є. Шашлики? Були і шашлики, і риба на мангалі, курча, стейки…
Чого їм ще не вистачає? Не кожен же день м’ясо смажити, хоча м’ясні страви завжди є. Салати… Ситуацію можна по-різному розсудити. Олена погана господиня, чи гості такі? Роздуми Олени перервав чоловік.
– Олено, давай допоможу.
– То я вже все.
– Ірка зараз до мене підійшла. Просить грошей. Вже двісті. Вони хочуть поїхати, тут їм набридло. Хочуть до моря, але виявляється витратили у нас усі гроші, бо крамниці дорогі.
– Цікаво на що?
– У мене грошей немає, ми все витратили. Я їй сказав, а вона не повірила.
– У мене також немає. Добре, що ми витратили гроші. Ти ж у нас добрий брат.
– Ні, вже не добрий. Допомагати вони нам відмовилися, а могли б. Важкого нічого не було. От і я відмовив. А вона заявила, що ми їм відпустку зіпсували. Завтра рано-вранці вони їдуть.
– Рано у них не вийде, Льоха вже сильно хильнув.
– Ну, значить, як вийде. Аби поїхали. Наче й не заважали, але після їхніх шашликів… Поїли, й добре. Так ще ми й винні!
Гості поїхали перед обідом. Від їжі відмовилися. Ірина була незадоволена і не приховувала цього. Їй були потрібні гроші, а брат відмовив.
Олена зрозуміла, що Мишко б і так уже не дав, але тоді, купуючи будматеріали, була ще не впевнена. Тепер вона точно знала, що всі гроші залишатимуться у сім’ї.
Вони продовжили ремонт та облаштування ділянки. Ірина ще неодноразово просила гроші у брата, але більше нічого від нього не отримувала.
Нарешті він зрозумів, яка нахабна, жадібна, та меркантильна сестриця. Хочь один гарний момент в цьому візиті все ж таки був.
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
