Сьогодні увечері у нас були гості. Молода подружня пара, сучасні та добре освічені люди, з якими ми мило спілкувалися кілька разів, прийшли до нас на вечерю.
Ми з дружиною два дні бігали маркетами та ринками, накупили продуктів, достатніх для арктичної зимівлі.
Десерт та випічка була на дружині, а я взяв на себе серйозніші обов’язки.
Насамперед зібрав сирну тарілку: маленькими кубиками бринзу, трикутником маасдам, стружкою пармезан – все, як годиться.
У піалах – помідори чері та свіжі огірочки поряд. Окремо зібрав блюдо з соліннями: хрусткі та пряні огірочки, баклажани в оцті та часнику, які своїм ароматом ультимативно закликали до довгого застілля.
Квашену капусту, солодку і хрумку, як перший сніг під ногами в Різдвяну ніч, приправив трохи фермерською олією і свіжою кіндзою – дуже смачно, рекомендую.
І оселедець. У мене він особливий, я його мариную в оцті, солі та цукрі й ще додаю гірчицю.
Не діжонську, не американську, не баварську, а справжню, від одного запаху якої на очах не те що сльози, а Ніагарський водоспад з усіма струмками.
До оселедця, звичайно, відварив картоплю, розділену вздовж довгастої бульби, так краще зберігається текстура.
Зверху поклав добрий шмат вершкового масла. Присипав зверху дрібно нашаткованим свіжим кропом, як краплями літнього дощу.
На дно тарілки поклав пару шматочків чорного хліба, купленого в німецькій пекарні за ціною трохи дешевшою за м’ясо.
І вся ця дорогоцінна рідина, розплавлена картоплею, стікається на хліб струмками смарагдового кольору.
Нанизуєш на виделку шматочок цього хліба, з оселедцем і картоплею – це в правій руці.
У ліву руку береш, ну, ви знаєте що, і думки в цей час такі чисті та благородні, і слова тосту збираються гарним порядком, як перлини на намисто… благодать…
На гаряче я приготував мою фірмову страву. Це коли в сковорідку кладу баранину, овочі, часник, спеції.
І все це неподобство вариться, тушкується, стріляє розпеченими краплями, шипить і шкварчить, і водночас спокушає бажанням вмочити хліб в сковороду.
Про хліб ви вже знаєте…
Рівно о 19.00 у двері постукали.
Вплив Кембриджів та Оксфордів був у всій красі, інакше звідки така пунктуальність?
Дружині вручили невеликий букет, а мені піднесли пакет блідого кольору, що називається модним словом – крафт.
Краєм ока розгледів усередині упаковку кави та бліде печиво.
Сіли за стіл.
Я дістав з шафки заздалегідь приготовлений графинчик і розливаючи вмілою рукою аперитивчик, почув фатальну фразу:
– Ми не вживаємо міцних напоїв – йога, пілатес і таке інше.
Начебто розумна та освічена людина, з вищою освітою, магістратурою і таке інше, – і раптом заговорив про здоровий спосіб життя, про всякі мантри, асани, усвідомленість та інші дивні слова.
І що мені накажете робити? Стільки праці, грошей та часу витрачено – і все дарма?
Що мені з оселедцем робити?
Я все життя їм його двома руками: в одній риба, в іншій – чарка.
Однією рукою я його не подужаю, я не ударник з групи “Def Leppard,”.
Навіщо мені вмочати хліб у підливу, який сенс, скажіть мені, будь ласка, пане магістр, бакалавр та інша вчена людина.
Довелося весь вечір дивитися по YouTube на тітку, яка намагалася почухати ліве вухо правою ногою, і пити принесену гостями каву з випічкою зі смаком нездійснених надій.
Що за життя пішло – кава без кофеїну, випічка без цукру, люди без совісті! Оце гості, трясця їх матері…
