Ліда прийшла з роботи і застала ту саму картину. Все було звичайно. Брудний посуд, їжі немає. Усе з’їли, нічого не прибрали. У кімнаті на столі валялися порожні пачки з-під чипсів та морозива, на дивані крихти.
Свекруха вийшла зі своєї кімнати.
– Нарешті! Зараз чоловік із роботи прийде, а в тебе кінь не валявся. Швидше ворушись, прибирай та їжу готуй!
– Мене вдома не було. Все було чисто, і їжа була на два дні. Я в дитячий садок за донькою.
– Могла одразу забрати!
Люда заглянула в кімнату, де вони спали. Ліжко зім’яте, подушки на підлозі. Племінники чоловіка щось будували з них, так і залишили. Старе ліжечко дочки Наді було зсунуто.
– Що застигла, ворушись! Чоловік повинен у чистоту прийти і до готової вечері, у нього робота важка! Йому необов’язково знати про твою втому. І про город не забувай, полоти час. Спека стоїть, поливати треба ввечері, а ти й зараз ледве ворушишся.
– У вихідний полотиму.
– Можна і вранці підвестися раніше.
Десятий місяць вони жили у свекрухи. Мати Миколи запропонувала сама. Чим наймати, краще із нею. Грошей вона з них не брала.
– Жити будете за збирання в будинку, їжа з вас. А ще влітку грядки та весь город у порядку утримувати.
Переїхали у вересні. Огородний сезон позаду, лише збирання врожаю. Прибрали.
Зима пройшла спокійно, якщо унеможливити рідкісні набіги племінників Миколи. Його сестра Ніна часто скидала їх матері, але до повернення з роботи Ліди та Миколи вже нікого не було. Після них тільки не було їжі в холодильнику і було брудно в будинку.
Прибирання та їжа на Ліді. Вона прибирала та готувала. Микола приходив у чистий будинок. Завжди Ліда старалася, робила все швидко. Вона спробувала поговорити зі свекрухою, але їй не дали слова.
– Знаю, що хочеш сказати. Ти тут ніхто. Живеш за прибирання та їжу. Вдячна маєш бути, що грошей із вас не беру!
Найгірше стало влітку. Ніна приводила дітей щодня, бо канікули. Забирала перед приходом Ліди із роботи. Троє дітей п’яти, семи та дев’яти років залишалися на цілий день із бабусею. Дозволено все, – це ж діти. Свою дочку Ліда щодня відводила в дитячий садок, їй так було спокійніше.
Ліда вийшла з дому, часу було вже багато, знову Надя, напевно, залишилася одна. Назустріч їй йшла вихователька із Надюшкою.
– Я знала, що ви вже йдете. Ось ми й пішли назустріч.
– Вибачте, зі свекрухою… – Ліда замовкла.
– Розумію. Нічого не страшного. Я можу вам Надю приводити, коли моя зміна, мені по шляху. У вас проблеми?
– Проблеми тільки в мене, решта – всі задоволені.
– Не дозволяйте їздити на собі, а вас заїздять. Бережіть себе та дочку.
– Дякую. Дякую за розуміння.
– Я вже багато років працюю, побачила всього. Свекруху вашу знаю, дочку її теж. До побачення.
– До побачення.
***
– Мамо, ти плачеш? Через мене?
– Ні, ти не винна.
– Знову прибиратимемо?
– Не будемо. Речі збиратимемо.
– Ура, ми поїдемо у подорож!
– Поїдемо. Тільки не кричи вдома.
– А тата візьмемо?
– Якщо він захоче.
Ліда зайшла до хати. Свекруха знову вийшла зі своєї кімнати, точніше, випливла, ледве переставляючи ноги під важким тілом.
– Щось ти не поспішаєш. А де пакет із продуктами? Давно настав час перекусити, вечері ж не дочекатися.
Ліда мовчки пройшла до кімнати та почала збирати речі.
– Мамо, а іграшки брати?
– Бери, у тебе їх не так багато й лишилося. Твої брати все переламали.
– А вечеряти будемо? У нас сьогодні була каша з грудочками, нам дозволили не їсти.
– Вечеря буде, але доведеться потерпіти.
Ліда подивилася на годинник, Микола повинен повернутися. Двері грюкнули. Свекруха знову вийшла з кімнати.
– Дочекалася? Не соромно? Вечері немає, бруд у будинку, а вона прохолоджується!
– Що відбувається? Лідо, мамо!
– А помилуйся, синку, відпочити твоя дружина вирішила. Вечері немає, порожній холодильник!
– Та там же багато вчора була. Знайдемо що поїсти. Навіщо шум влаштовувати.
– Колю, нам поговорити треба. – сказала Ліда.
– Він з матір’ю розмовляє, не встрявай!
– Зараз, Лідо, поговоримо. Розберемося.
Микола відчинив порожній холодильник. На столі купа посуду.
– А що тут було? Свято?
– Не встигла твоя дружина прибрати, а мусила. І приготувати не встигла. Продукти навіть не купила!
– Я не про те, що не встигла. Що тут було?
– Тут були твої племінники, – не витримала Ліда. – Це відбувається щодня від початку червня. Щодня ось такий бардак, щодня порожній холодильник!
– Ти повинен приходити в чистий будинок, у нас угода про прибирання та їжу. Я намагалася, але сьогодні не витримала. Мені доньку шкода. Вона все розуміє. Я їду! Якщо ти з нами, то зберу й твої речі. Якщо хочеш все це терпіти, то без нас.
– Щодня? І ти мовчала?
– А твоя мама щодня мені про угоду, прибирання та їжу нагадувала. Ми ж живемо безплатно! Годуємо з минулого місяця твоїх племінників.
– Все, що було вчора в холодильнику, вони з’їли, ну може бути, щось забрала твоя сестра. Твоя мама навіть не потрудилася навчити їх прибирати після себе упаковки з-під чипсів, соку та іншого. Такий порядок зустрічає мене щодня. Як тобі?
– Мамо, у тебе ж завжди порядок був!
– А у нас угода! З вас прибирання та їжа. Живете ж безплатно!
– Безплатно. Дякую, мамо. Я також збираю речі. Пожили безплатно. – Вчора в холодильнику продуктів було на тисячу сімсот, Ліда з моєї картки платила. До цього готівка була.
– А якщо так прикинути грубо, то по тисячу сімсот на два дні, – це на місяць двадцять п’ять з половиною тисяч. Як тобі безплатно, мамо? А робота по дому? Прибирання ось усього цього за твоїми онуками? Я зі своєю роботою нічого не знав.
– А знати не треба! Чоловік має бути ситий і приходити в чистий будинок!
– Сьогодні все пішло не так. Так, мамо? Лідо, збери, будь ласка, мої речі. Я поки що машину з гаража вижену, підготую.
– Машина батька! Не смій чіпати! Вона потрібна мені та Ніні! Вона збиралася з дітьми їхати в місто, до навчального року одяг купувати.
– Мамо, машина моя! Батько сам на мене її оформив. Ти це чудово знаєш. А Ніна не має довіреності, у страховці тільки я.
– Ти серйозно? Поїдеш? Залишите мене? Залишите по собі бардак?
– Поїдемо. А бардак після твоїх онуків.
– Ти повірив дружині? Все було не так.
– Так. А хто ще все це влаштував, якщо Ліда на роботі, а Надя у садочку? Ти?
– До онуків просто друзі приходили.
***
– Тату, ми не повернемося сюди?
– Ні.
– Я їсти хочу.
– За десять хвилин буде кафе, там є готель. Завтра ми все вирішимо, правда, Лідо? Даремно ти мовчала майже цілий рік.
– Спочатку було нормально, це лише з червня почалося, коли канікули розпочалися. Сьогодні просто все стало набагато гіршим.
– Тепер усе буде гаразд. Ми більше не повернемося до моєї мами. То була помилка. Ніколи не думав, що так буде. Тут поряд здається будиночок. Господарі їдуть і шукають сторожа, а краще сім’ю.
– Для них спокійніше, якщо буде сім’я. Самотній чоловік може водити друзів, а сім’я надійніша. До речі, нам навіть роботу не доведеться міняти, їздитимемо на машині, всього хвилин десять їзди.
– Свій будинок? – Крикнула Надя.
– Не свій, але будемо лише ми.
– Ура!
***
Будинок вони орендували за символічну платню – світло, вода, охорона. За три роки господарі запропонували його викупити.
Зі свекрухою Ліда зустрічалася рідко. Внуки тій набридли швидко, після них багато прибирання, та й пенсії, щоб годувати їх, не вистачить.
Ніна з матір’ю лається. Мати просить грядки полоти, город поливати, а вона цього не любить. Свого немає, а материн не потрібний.
– У тебе ж була робітниця! Сама палицю перегнула! Все на неї звалила, а тепер справляйся сама.
От тобі й дочка! Це ж гарно тільки чужими руками жар загрібати, – а своїми зась, – боляче! Як кажуть, – за що боролася, недолуга…
Як ви вважаєте, слушно вчинила невістка? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
