Надія сподобалася Ользі Петрівні одразу ж. Їй здавалося, що пробивна жінка допоможе досягти її сину Миколі великих висот.
Саме з цієї причини мати була за те, щоб він якнайшвидше одружився з Надією, попри те, що та була вкотре одружена, і мала доньку від попереднього шлюбу.
Двадцятичотирирічний чоловік не став довго сумніватися, і зробив Надії пропозицію. Через місяць новоспечене подружжя зібрало родичів на скромну урочистість.
Ольга Петрівна бігала навколо невістки, як заведена, і хотіла їй у всьому догодити. Тридцятирічна Надя не була недолугою, тому почала користуватися цим у своїх інтересах.
– Ой, у вас такі гарні сережки, – сплеснула вона руками, побачивши на свекрусі золото.
– Від бабусі дісталися, – посміхнулася Ольга Петрівна. – Мені мама і бабуся залишили багато золота, – напівпошепки додала вона з гордістю.
– А в мене немає нічого золотого, – нарікала Надія. – Ходжу у срібних сережках…
Свекруха близько десяти секунд розгублено кліпала очима, а потім промовила:
– Давай я тобі частину подарую!
– Ой, не треба, ви чого! Все ж таки дороге, напевно? Золото старовинне? – почервоніла Надя.
– Звичайно, не та мішанина, яку зараз продають, – захихотіла Ольга Петрівна. – Приїдь до мене завтра, я тобі все покажу, вибереш, що сподобається.
Розуміючи, що наступного дня все може змінитись, Надія почала наполягати на тому, щоб з’їздити до свекрухи прямо зараз.
– Я просто зараз би все подивилася, – схвильовано заторохтіла жінка.
– А як же ваші гості? Їх одних же не залишиш, – знизала плечима Ольга Петрівна.
– Чому вони будуть самі? А як же Коля? Він їх і розважить, – хитро підморгнула свекрусі невістка, та викликала таксі.
Через пів години Надя з діловим виглядом ходила по чужій квартирі в пошуках золотих прикрас.
– Вгадай, де я їх зберігаю! – посміхнулася свекруха, яка була трохи під мухою.
Невістка швидко озирнулася довкола і, не знайшовши відповіді, задумливо знизала плечима.
– У книжковій шафі! Одна з книг – скринька, в ній і зберігаю, – свекруха витягла з шафи товсту книгу.
Відкривши її, Ольга Петрівна вивалила золоті прикраси на диван, і задоволено вимовила:
– Вибирай!
Очі Наді жадібно забігали по прикрасах. Жінка готова була забрати все, що бачила.
– А скільки можна взяти? – спитала вона з надривом. – Щиро кажучи, мені подобається все! А ось ця брошка з бджолою – взагалі шедевр. Вона б моїй Мілані чудово підійшла…
– Ну, візьми парочку собі, а парочку своїй доньці! – остаточно роздобріла Ольга Петрівна.
Надю не треба було просити кілька разів. Вона досить швидко переполовинила прикраси.
Задоволена собою, Надія разом зі свекрухою повернулася до будинку, де ніхто навіть не помітив її відсутності.
Жінці не терпілося поділитися своїм уловом із чоловіком, але вона стрималася, і вирішила повідомити його після того, як гості підуть.
До десятої вечора запрошені люди почали розходитися по домівках, і після того, як пішов останній гість, Надя показала Миколі прикраси.
– На мамині схожі, – здивовано промовив він, швидко оглянувши золоті прикраси.
– Ольга Петрівна їх мені та Мілані подарувала! – захоплено вигукнула Надія.
– Нічого собі! – свиснув Микола. – Ти точно подобаєшся мамі, якщо вона настільки сильно розщедрилася.
– Я знаю, – кокетливо відповіла жінка, і почала перед дзеркалом приміряти прикраси.
На превеликий подив друзів і близьких, шлюб Наді та Миколи вже через пів року дав тріщину.Чоловік став часто прикладатися до пляшки, і дружина не знайшла нічого кращого, як звинуватити у всьому свекруху.
– Надя, я тут до чого? – обурилася Ольга Петрівна. – Не я ж йому наливаю. Він із тобою живе.
– Виходить, я? Ні, ви винні, бо виростили такого сина! – відрізала у відповідь Надія. – Мені такий гультяй і задарма не потрібний! Я подам на розлучення!
Свекруха, побачивши настрій невістки, вирішила переконати її в тому, що не варто наважуватися на круті заходи.
Однак, Надя не здавалася, і через два дні подала заяву на розлучення. Оскільки дітей та спільного майна подружжя не мали, їх розлучили досить швидко.
Ольга Петрівна, яка до останнього вірила в те, що невістка схаменеться, заридала від горя. Через кілька днів вона усвідомила, що тепер не має нічого спільного з Надею, вирушила до неї на розмову.
Побачивши свою колишню свекруху, жінка здивовано підняла вгору брови.
– Я у справі до тебе прийшла, – Ольга Петрівна миттєво випередила всі питання Надії.
– Проходьте, якщо вже прийшли, – прикро всміхнулася жінка, і впустила її у квартиру.
Свекруха вирішила не зволікати, й з порога завела розмову про причину свого візиту.
– Я прийшла по золото! – приголомшила Ольга Петрівна. – Коли я тобі його давала, то думала, що ти житимеш з моїм сином, а ти вирішила розлучитися…
– Нічого я вам не віддам, – перебила її Надія. – Губу закотіть. Якщо подарували, то забудьте про нього!
– А я не хочу! Надя, май совість…
– До побачення! – Жінка відчинила двері, та схопила Ольгу Петрівну за руку, маючи намір витягнути її на сходовий майданчик.
– Я прийду з поліцією, якщо не віддаси! – пригрозила свекруха, яка не думала, що Надя може повестися подібним чином.
Проте, невістка нічого не відповіла Ользі Петрівні й, витягнувши її з квартири, зачинила двері.
Попри те, що від матері колишнього чоловіка їй вдалося відбрикатися, Надя була впевнена, що та ще повернеться, тож викликала таксі, та із золотом поїхала на дачу.
З ліхтариком у руках вона вирушила в город і закопала там золото, але заснути цієї ночі так і не змогла. Надія переживала, що хтось бачив, як вона заривала прикраси, і вранці нічого там не буде.
Ледве засяяв світанок, жінка повернулася на дачу і, викопавши золото, побігла в ломбард. Вона вирішила здати його, і купити нові прикраси замість цих, щоб Ольга Петрівна не змогла нічого собі повернути.
Через тиждень, коли поліція так і не прийшла до Наді, вона зрозуміла, що даремно старалася, і носилася з прикрасами, як дурень з писаною торбою!
Але, як кажуть, – береженого Бог береже! А ви що скажете про вчинок Надії? Як на вашу думку, вона мала повернути прикраси свекрусі?
