– Це що – запізніле ускладнення після перенесеного ковіда? – Здивувалася Світлана, що повернулася з роботи – у неї була робоча субота – побачивши чоловіка, що миє посуд.
Щоб її коханий Гена і щось мив? Тримайте мене семеро! А ще – не смішіть мої капці!
Це було тим дивно, що вчора ввечері чоловік сказав, що їм треба пожити окремо. І на ранок пішов: у них була ще одна квартира – однокімнатна, яка зараз стояла порожньою.
Ну пішов і пішов: нехай поживе окремо! – На обличчі дружини нічого не позначилося.
Ні, не варто думати, що дружині було «фіолетово» на таке рішення чоловіка. Просто Світлана була розумною жінкою. Працювала аналітиком у великій компанії й навіть у свої тридцять керувала відділом.
І справедливо вважала, що силою не бути милою.
А чоловік останнім часом трохи змінився, – став ретельніше за собою стежити. Купив новий одеколон і навіть сходив постригтись без нагадування: а це вже було серйозно!
Можливо, це був той самий «чорт у бороду», що пхає своїм вовняним ліктем у круглий бік Геннадія і шепоче: “Ти ще – ого-го! Давай – спробуй, щоб потім не шкодувати!”
Відсутність реакції з боку дружини не тільки втішила сорокарічного Гену, а й трохи засмутила: він чекав сліз і прохань залишитися!
– Купимо тобі черговий спінінг – тільки не йди, коханий!
– І пінного щоп’ятниці хлебчи, скільки захочеш – слова тобі не скажу!
І він би, швидше за все, подумав, бо перебував на роздоріжжі.
Але цього не було. І Генка, потоптавшись у передпокої, пішов.
Річ у тім, що у нього, вірного сім’янина та доброго батька, з’явилася кохана. Ось до неї він і вирішив піти від дружини.
Адже йти завжди потрібно не від когось, а до когось! І ось цей хтось замаячив тепер у чоловіка на обрії.
Обранкою вірного чоловіка виявилася нова симпатична співробітниця – кур’єрка Вірочка, яка нещодавно влаштувалася до них на фірму.
Молода дівчинка зі спокусливими формами. Яка несподівано звернула увагу на нього – сорокарічного звичайного чоловіка, обтяженого сім’єю та турботами.
І в Геннадія розігралося завзяте: ось воно!
– Куй залізо, поки гаряче! – так радив йому вчинити друг Дмитро – вони працювали разом. – Класна пані – буде, що згадати!
– Світлана, звичайно, тітка непогана: борщ і таке інше, але Вєрка – просто вогонь!
Це сталося після корпоративу, що залишив у друзів незабутнє враження: тоді новенька несподівано залізла на стіл і почала там танцювати.
Всі просто отетеріли: жодна пані з колективу до цього не виробляла нічого подібного.
Та й що, власне, могла зробити Ганна Йосипівна з бухгалтерії, якщо вона навіть на стіл забратися у своєму віці не могла?
Чи простувата Лідочка, яка весь час худне на якихось препаратах? Та й інші пані теж залишали бажати кращого.
Тут був справді вогонь: дівчина танцювала з грацією лані в суміші з пантерою, обережно переступаючи босими ногами між тарілками.
– Досвідчена, стерво! – так вирішили тітки, що презирливо дивилися на неї.
Чоловіки завмерли, як заворожені, роззявивши роти: це був – найвищий пілотаж! Причому все було доречно: не причепишся!
Ніхто не роздягався, не робив провокаційних рухів. І відбувалося це зовсім не через хмільні пари: Віра все проробляла на тверезу голову. Все було начебто пристойно.
Хоча, як подивитися…
Танець закінчився, дівчині допомогли спуститися. І тут Віра запросила Гену на повільний танець.
Так, його! – звичайного статистичного мужика. Решта чоловіків охрініли – воістину, сьогодні був день великих здивувань!
Адже в їхньому підрозділі було багато більш відповідних самців для такої красуні, ніж непоказний Геннадій Вікторович. Але вона вибрала саме його. Ось тому Дмитро потім і сказав…
Ні, цього дня більше нічого такого не сталося: все розсмокталося якось само собою.
Генка, щиро кажучи, вже зібрався її проводжати. Але Віра після кількох спільних танців несподівано зникла.
А в чоловіка залишилася тільки легка недомовленість і напрочуд приємний посмак, уже майже забутий: він був у шлюбі близько десяти років.
Після корпоративу дівчина поводилася, як завжди: тільки, на людях, коли вони зрідка перетиналися, кидала перспективні погляди.
Але коли вони залишалися наодинці – траплялося і таке, – давала зрозуміти, що не проти «продовження банкету».
– Мовляв, дорогий Гена, я ваша навіки! Ти свисни – тебе не примушу я чекати! І, хоч завтра, приїду, куди скажеш! Я – вільна, як вітер. Причому, не тільки у п’ятницю…
І Геннадій наважився: це сталося всього через пару-трійку тижнів після того самого корпоративу.
Він запросив кохану в їхню порожню однокімнатну квартиру – це припало на суботу. Приїхав раніше, закупивши «малий джентльменський набір» – пляшку, нарізку та фрукти – і став чекати.
Кохана приїхала зненацька не одна, як очікувалося. А з чотирирічною дівчинкою: мала Яна була дочкою Віри…
– У скільки ж ти стала мамою? – поцікавився приголомшений Геннадій, який сподівався зовсім не на це.
– У шістнадцять! – безтурботно відмахнулася Віра, підштовхуючи до нього дочку. – Привітайся з дядьком, зайчику!
– Не хвилюйся ти так – це вже стосувалося Геннадія – школу я зуміла закінчити!
– Я їсти хочу! – Чесно зізналася замість привітання дівчинка.
– Ну, що – є в тебе щось для неї? – поцікавилася кохана.
– У сенсі – щось? – Відповів чоловік, у якого вже був досвід у вихованні дітей: їх у них зі Світланою було двоє. – Їжа, іграшки?
Питання було суто риторичним. Бо нічого в нього, звісно ж, не було! Десь стояла напівпорожня банка з манною крупою, де вже завелася харчова міль.
– Та будь-що! Вона в мене – невибаглива! – відповіла Віра.
Геннадій замовив їжу: сирки, молоко, пачку манки та всяку дитячу смачну лабуду. Принесли замовлення – що робити далі, чоловікові було не зрозуміло.
Було зрозуміло тільки те, що нічого робити йому сьогодні не доведеться. А Віра поводилася, наче так і треба!
Доньку вони погодували. І вона несподівано почала клювати носом.
– Рано встала! – пояснила Вірочка. – Де тут у тебе можна лягти?
Лягти можна було на ліжку, приготовленому зовсім не для дівчинки.
Поклали Яну, самі сіли на кухні. Віра запропонувала «хильнути по чарці». Хильнули, хоч усе вже пішло не туди: але ж не пропадати такій “галявині”!
А потім Віра почала до нього чіплятися:
– А що тут такого? Он, у кіно що показують! Навіть на роялі! А на кухонному столі вже сам бог велів!
А чоловіка начебто паралізувало: ну не пристосований він був до таких ігор! До того ж, коли в кімнаті спить дитина, а двері в кухню відсутні.
Квартирка була невеликою. І двері, для зручності, бабуся Свєтки, яка жила тут до цього, зняла.
– Та не парся ти так! – умовляла Вєрка, яка не зупинилася на «розминочній чарці». – Розслабся – вона все одно не зрозуміє, навіть якщо й побачить!
Вони сперечалися досить довго – вона вмовляла, він чинив опір: хоча, мало бути навпаки.
І тут, коли Вєрці вдалося стягнути з нього сорочку, з’явилася Янка:
– Я виспалася!
І Гена полегшено видихнув…
Дочка захотіла грати: Гені вдалося зацікавити її мультиками у телефоні. Віра, що наклюкалася, відновила свої домагання, він відновив опір.
Вони порпалися мовчки, щоб, боронь боже, не відволікати дівчинку. І тут Геннадію Вікторовичу недоречно вступило у спину. Або – до речі…
У старій аптечці знайшлися пігулки з терміном придатності, що минув: він ковтнув для вірності відразу дві штуки й ліг поряд з Янкою на диван.
Вєрка пройшла на кухню продовжувати бенкет: напій у пляшці ще залишився. Час, однак, наближався до обіду: треба було нагодувати дитину чимось гарячим.
З гарячого можна було зварити манну кашу із принесеної кур’єром крупи та молока.
– Я не вмію! – відразу позначила свою позицію Віра, гикнула і промовила: – Перебір!
– А чим же ти її годуєш? – здивувався кавалер.
– А я її не годую! – пояснила дівчина, перемежаючи мову звуками гикавки. – Вона з моєю мамкою живе! А у вихідні їмо, що доведеться!
– Я ж з нею – лише у суботу.
Геннадій зварив кашу і погодував Янку: настрій у чоловіка був нижчим за плінтус.
– Тепер ти будеш моїм татом? – спитала Янка: щось дівчинка все ж таки розуміла.
Геннадій запитливо глянув на маму Віру: які варіанти?
– Не звертай уваги! – звично відмахнулася дівчина. – Дитя нерозумне – що з неї взяти!
Які у мене можуть бути варіанти – я дівчина чесна, а не якась там…!
– О, влип! – мучився Геннадій Вікторович. – Чого вдома не сиділося у свій законний вихідний?
Вранці поснідали б смачно зі Свєткою: бо він по-швидкому, випив тільки каву – хотів якнайшвидше зустрітися із нею!
Потім пішов би з дітьми в парк. Потім – смачний обід та відпочинок!
А тут – он воно що! Так тобі й треба, старий… – Світлана, бачите, йому погана!
– Ну, то що? – Запитала Віра. – Як ми тобі?
– У сенсі – ви? – вдруге за сьогодні остовпів чоловік.
– У прямому! Я та дочка! Подобаємось?
– Подобаєтесь! – видавив із себе Гена.
– Уф! – Видихнула Віра. – А я вже почала боятися, що ти нас не захочеш!
– У сенсі – не захочеш? – знову спитав Геннадій.
– Що ти залагодив зі своїм сенсом? – скривилася вже досить «розігріта» дівчина. – Слів інших нема?
У сенсі, у сенсі! Жити з нами згоден, питаю?
– Де жити? – ледве повертаючи язиком, поцікавився абсолютно тверезий чоловік.
– Ти, дивлюся, зовсім з радості розумом рушив! Тут і жити – ти ж сам мене кликав!
Ну так – він кликав! Але не так, дорогі мої. А вийшло так!
– Не згоден! – несподівано для самого себе верескливо закричав Геннадій Вікторович.
І в цьому крику вилилося все: і прикрість на самого себе. І злість на цю дурну курку, яка бажає не тільки утвердитися на його території, а й повісити на шию свою дитину.
І вже дівчина не здавалася такою гарною та бажаною. А про решту й говорити нема чого: жити вони хочуть тут, чи бачите! А нічого не трісне?
І Віра, хвала творцю, все зрозуміла! І це – попри надмірний градус в організмі.
Вона швидко зібрала дівчинку, і вони пішли.. Причому, захопивши дитяче харчування, що залишилося: тобі ж воно не знадобиться, правда?
А Геннадій, який перебував в якомусь ступорі, навіть не запропонував їх проводити: мабуть, мамі такий ляп був не вперше!
Він допив червоне, що залишилося на денці, закусив нарізкою, ліквідував сліди “злочину” і пішов додому.
Саме пішов: йому треба було осмислити те, що сталося, і взагалі подумати.
Хоча і без думок чоловікові вже все стало ясно: він ледь не втрапив у халепу…
Тому, повернувшись додому, відразу почав мити посуд, що лежав з ранку в раковині – дружина не встигла.
Таким його і застала здивована Світлана.
З кур’єркою чоловік, який ледь не провинився, намагався більше не перетинатися. Вона теж якось цього не прагнула.
А невдовзі Вірочку звільнили. Так, як не справляється зі своїми обов’язками!
Хоча вона бігала туди-сюди зі швидкістю блискавки, миготівши з-під короткої спіднички колінами.
Але всі зрозуміли, що справжньою причиною звільнення було формулювання «звільнити за підсумками корпоративу» – трапляється таке.
Просто їхній комерційний директор – літня корпулентна дама – теж тоді була присутня на тому самому корпоративі. І їй усі ці танці дуже не сподобалися.
А особливо не сподобалося, як на Вірочку дивився її чоловік, який працював там же – у її підпорядкуванні.
– Дивись, слиною не подавись! – порадила начальниця чоловікові й скомандувала: – Додому!
І долю дівчини було визначено.
Все це довелося дуже до речі: як поводитися після всього з Вірочкою, Геннадій не знав! А тут просто пощастило.
Добре ще, що Світлані не сказав всю правду про кохання: точно не пробачила б, як пити дати.
А дружина нічого й не спитала і не підколола: мовляв, що – вже нажився окремо? Щось надто швидко!
Хоча розумній Світлані стало ясно, що у чоловіка там щось зірвалося: дружини ж вміють читати по очах! А вони у Гени були – як у побитого собаки.
А так все вийшло просто чудово:
– Я зрозумів, що не мав рації й не можу без вас! – сказав чоловік у відповідь на здивований погляд дружини, що застала його біля раковини у фартуху.
І це було правдою. Або майже правдою з невеликою крапелькою блефу. Яку, на щастя, дружина не помітила. Або просто не захотіла помітити. Бо все добре, що добре закінчується…
Як вам герой-коханець? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
