Щодня новий скандал. Такий девіз моєї родини. Але так було не завжди. До того, як діти не дізнались правду, у нас із чоловіком було негласне правило — жодних сварок та гучних криків.
Мені, як і йому, хотілося, щоб вони виросли здоровими та щасливими людьми, чиї батьки у спогадах залишаться добрими та такими дружніми.
Зрозуміло, жодній жінці не хотілося б, щоб у майбутньому дитина думала, що вона є причиною розлучення та конфлікту між його матір’ю та батьком.
У такому правилі навіть не було особливої потреби, адже поки ми були молоді, не прожили пів життя разом, навіть не підозрювали про те, наскільки наші характери та погляди несумісні.
— Якщо для тебе азартні ігри — спосіб розважитись, — казала я чоловіку, — то для мене це витрачання грошей на вітер, зароблених мною до речі!
— Тебе ніхто не змушує працювати день та ніч. Можеш нікуди не ходити, аби не скаржилася, що гроші витрачаю. Це все ж таки сімейний бюджет, а не твій особистий.
Подібними фразами ми стали перекидатися один з одним наодинці ще давно. Я терпіла, адже на той момент у нас вже зʼявилася перша дитина, донька Оля.
Як би ми не намагалися, приховати розлад у наших стосунках з чоловіком, це було практично неможливо. Як то кажуть, діти добре відчувають будь-який прояв холоду між батьками. Якось Оленька мене запитала:
— Мамо, чому ви з татом не любите одне одного?
Я була просто приголомшена таким питанням і з посмішкою їй відповіла:
— Ніколи так не кажи. Мама та тато дуже один одного люблять, — я подивилася в її незрозумілі очі та додала, — просто у дорослих бувають важкі дні на роботі, коли вони дуже втомлюються. А коли людина втомилася, може несвідомо сказати погані слова.
Мені було дуже важко пояснити їй, що казки про кохання, які вона слухає, кардинально відрізняються від дорослого сімейного життя. Але ми з чоловіком зовсім не хотіли псувати її уявлення про хорошу сім’ю. Іноді доводилося вдавати настільки сильно, що виглядало все це зовсім не природно.
Минуло кілька років, і в мене зʼявилася хороша думка, як мені здавалося на той момент. Я запропонувала чоловікові завести другу дитину. Він охоче погодився на це, чого я насправді не чекала.
Ми вважали, що всі проблеми, які ми накопичили за весь час шлюбу, можуть чарівним чином випаруватися після появи ще однієї дитини.
Пройшло багато років. Спочатку мені дійсно здалося, що все стало налагоджуватися: чоловік став набагато рідше пити, приділяв увагу дітям. На жаль, вся надія в мить зруйнувалася з появою його коханки. Про це я дізналася від нашого спільного знайомого, але пізніше чоловік сам зізнався у зраді.
Я не побігла одразу подавати на розлучення. Перша думка, яка спливла в мене в голові разом із моментальним рішенням розлучитися: “А що буде з дітьми?”. Так ми прожили ще десяток років разом, у сім’ї, де все кохання та турбота один про одного були лише награними сценами для дітей.
— Я пропоную розлучитись одразу після того, як діти виростуть і з’їдуть від нас, — таке мені сказав чоловік, думаючи, що залишився зі мною наодинці у квартирі.
Це підслухав молодший син, а той розповів сестрі про почуте. Зрозуміло, того вечора ми ще довго з’ясовували наші стосунки.
Найбільше мені було прикро за час, який ми витратили в нікуди. Нерозумно сподіваючись, що подібні події пролетять повз дітей, зовсім не подумали про обережність.
Діти не звинувачували нас у тому, що ми намагалися це приховати, навпаки, вони навіть сприйняли це спокійно і порадили розійтися в такому випадку.
Найстрашніше в цій ситуації те, що мій чоловік почав звинувачувати дітей у тому, що я боялася. Він якось вигукнув:
— Якби не ви, я б давно вже жив десь далеко і не знав слова “проблема”!
Як мені здається, це найжахливіше, що батько може сказати своїй дитині. Наступний рік звинувачення з боку чоловіка на адресу дітей (чого таїти, у мій теж) звучали щодня. Не приховуючи своєї байдужості до мене, чоловік став рідше з’являтися вдома.
Я вже не бачила сенсу триматися за дітей, коли вони вже все знають. До того ж Оля вже з’їхала від нас до хлопця, а молодший син потай сказав мені, що якщо ми розлучимося, він би залишився зі мною.
У матеріальному плані у мене не було жодних проблем, тому я відразу ж подала на розлучення, як переконалася, що це піде синові лише на користь (ми проводили з ним кілька серйозних розмов із цього приводу).
Зараз я живу з сином, дочка часто нас відвідує та допомагає братові, а мій вже колишній чоловік поїхав до іншого міста. Я дуже жалкую, що витратила час та свою молодість. Цього вже не повернеш! Якась спустошеність в душі, чим її заповнювати поки не знаю.
