Щомісячно надсилала чоловіку та свекрусі по 300 євро з заробітків, але нещодавно дізналася таке, що ні центу не отримають в мене

На заробітки до Італії я виїхала лишень рік тому. Завдання було не з складних, заробити грошей на перший внесок за квартиру, щоб повернутись в Україну і вже у іпотечній домівці займатися сином.

Ми прийняли таке непросте рішення особливо зважаючи на те, що Женя, наш син, ще досить маленький. Ми сподівалися, що він цю довгу розлуку з матір’ю з часом і не згадає.

Після весілля ми починали винаймати житло, але з появою маля і моїм декретом, це стало задорого. Ми переїхали жити до свекрухи. Я вважаю, що жилось нам під одним дахом добре. Але ще найперша розмова про виїзд до Італії і переїзд у власну квартиру мене окрилила. Запропонував ідею чоловік, а я просто загорілася цими перспективами.

Виїхати і залишити сина на свекруху та чоловіка – важкий виклик для материнського серця. Та все ж, тато і бабуся – це рідні Жені люди і вони мали б впоратися.

Почавши працювати за кордоном я одразу визначилася, що на житло збиратиму тут і просто привезу гроші разом із собою. Жодних грошових переказів, я вже наслухалася страшних історій, як зароблені дружиною гроші можуть зіпсувати чоловіка.

Єдине, що мене турбувало, це мій синочок. Мені було важливо, щоб свекруха не економила на опаленні чи якісних продуктах. Тому я надсилала спочатку по 100 євро на місяць, з часом почала відправляти по 200.

24 лютого вранці я думала моє серце вистрибне з грудей, добіжить до України і закриє сина. Як я переживала. Навіть вирішила забирати Євгена сюди. Але чоловік виявився проти. Він спочатку підтримував це, але коли я нагадала, що з малюком на руках працювати не зможу та ще й вважаю, що він, як батько має почати висилати кошти нам, той якось змарнів.

Він став наполягати на тому, що ми за крок від власної квартири. Говорив, що фронт далеко, місто у нас невеличке і нікому не потрібне. А взагалі перемога має статися з дня на день. Головне, на чому він наполягав, так це продовжувати працювати і приїжджати лише тоді, коли мені буде з чого сплатити перший внесок за квартиру.

Війна час тривожний і я, певно що від відчуття провини перед сином, почала надсилати знов трішки більшу сумму. Так вже й 300 євро щомісячно йшло на ім’я батька дитини.

Чи вірила я, що ці гроші підуть тільки на Євгена? Однозначно так! Ну хіба ж здоровий працюючий мужик чи рідна бабуся візьмуть щось з дитячих на свої витрати? Я була певна, що цього не може бути.

Нещодавно в мене побільшало часу, робочий графік змінився і я перестала повертатися зі зміни після другої ночі. Від цього зникла необхідність і спати ледь не до обіду. Я взяла за правило раз на день говорити з головним чоловіком у моєму житті. Я дзвонила по відео свекрусі і просилася говорити з сином.

Мені було дивно, але десь половину моїх дзвінків Ірина Арсенівна нагалася скинути чи говорити, що вони зайняті. Передзвонювати взагалі не в її правилах, як виявилось. Але ж я мати, мені треба і я пробила цю стіну.

Тепер щоранку Євген розповідав мені, як спав, що їв і коли піде гуляти. Я була шокована, але син не міг згадати, коли востаннє їв фрукти. Та ж історія з м’ясом чи рибкою. Свекруха привчала дитину до постійних макаронів, з цього виходило ніби Євген сам відмовляється їсти. Але вже материнське око вхопило, те що мені не здалося, що він надто худенький.

Друге, на що неможливо було дивитися, це одяг, який йому вже закороткий по ручкам та ніжкам. Невже така проблема купити речі за розміром чи на виріст? Це ж нормально, що хлопчик постійно витягується у зріст.

А потім я отримала дурне повідомлення від подруги, яка сказала, що чоловік усі гроші, які отримує, одразу складає на валютний рахунок. Вона просто стояла наступною в чергу на кассі, так і побачила. І тут пазл склався. Хай би на що він там збирав, я зараз дуже ображена.

Попросила відвезти сина до моєї матері, поки я сама не повернусь. Раптом зрозуміла, що чоловік зі свекрухою якісь надто матеріальні і жити з ними я вже не зможу. Купувати квартиру я буду тільки собі та сину, а батько як захоче, то зможе спілкуватися. Тоді може навчиться не економити на дитині!

Я зможу повернутись через довгих три місяці. На роботі мені не можуть піти назустріч і відпустити ось так одразу, бо у мене немає на то поважних причин. Дякувати Богові ніхто не помер і не сталося нічого страшного, а значить маю відробити обіцяний час.

Цього місяця я вже оформила переказ на ім’я матері. Та поки найскладніше, це вмовити свекруху та чоловіка віддати дитину. У мене відчуття ніби Євген їм потрібен, як заручник. Ну як не можете потурбуватися про хлопчика, то віддайте бабусі по матері, хай буде як краще для дитини. Але ж ні! Вперлися обидвоє.

Чоловік постійно намагається залагодити зі мною стосунки. Вчора прислав відео, де моє маленьке сонечко їсть банан. А я думаю, чоловік мій взагалі дебіл! Турбота про дитину має бути завжди, а не коли я на нього розізлилася.

Іноді думаю, як було б добре забрати Женю і спробувати вже жити тут. Оформити допомогу, почати вчити мову. Шкода, що чоловік точно на це не піде. І після розлучення також.

 

You cannot copy content of this page