Це найбільша дурість, яку я тільки робила у своєму житті. Вийшла заміж в 19 років. Весілля грали наспіх, щоб приховати зростаючий живіт. Та й весіллям це не назвеш – чиста формальність.
Після РАГСу поїхали відразу на природу з батьками і декількома друзями. Я переодяглася з сукні в джинси і футболку. Засмажили шашлики. Вже о восьмій вечора були вдома.
На наступний день ми з чоловіком пішли на роботу. Через п’ять місяців народився син. Ще через півтора року народилася дочка.
З моменту народження дочки пройшло 9 років.
Мені здається, що чоловік мене не любить. Хоча я підозрюю, що ніколи і не любив. А не кинув мене тільки через дітей. Я теж до нього сильних почуттів не відчуваю. Не лаємося, але і немає ніякої іскри. Єдине слово, яке підходить до наших відносин – звичка. Живемо разом за звичкою.
Я іноді вечорами думаю, як би могло скластися моє життя, якби я випадково не завагітніла і не вийшла спішно заміж.
Адже я так і не отримала вищу освіту. Ніде толком і не була (Балтійське море не береться до уваги).
Думаю, що чоловік одружився зі мною, тому що “так було правильно”.
Я якось запитала, чи щасливий він. Не відповів і просто змінив тему.
