– Слухай, – Каріна, не подумавши, понизила голос, але недостатньо, щоб уникнути наслідків, – це просто нестерпно. Рита, колишня мого Віті, знову дзвонила. Уявляєш, знову скаржиться!
– Каже, що аліменти, які він платить – подачка. Та я б на місці Віті взагалі їй нічого не платила! Нехай іде працювати, а не живе чужим коштом, спекулюючи на дитині!
Колеги, які до цього шумно обговорювали ціни на квитки, разом замовкли. На Каріну дивилися всі. Дуже осудливо і дуже злісно.
– А що таке? – Запитала Каріна, на мить перелякавшись. – Я щось не те сказала? Хіба слушно, що з колишнього чоловіка вимагають стільки грошей?
Старший бухгалтер, Ірина Петрівна, яка сама підняла трьох дітей і за всі “надцять” років не побачила ні гривні аліментів, недбало кинула:
– Нічого, Каріно, – відповіла вона, – ми просто… не знали, що ти така “економна”. Мабуть, коли виходиш заміж за розлученого, то його діти теж стають колишніми?
– Я не те мала на увазі… – промимрила Каріна.
– Ой, все “те”, – сказала Ірина, – шукала б собі жодного разу не одруженого, раз грошей шкода. І на кого пошкодувала… на дитину! Я про тебе була кращої думки, Каріно.
– Там ситуація… – але Каріна не могла рикнути та змусити всіх послухати, – не та натура.
– Стандартна там ситуація, – ось Ірина гаркнути могла, – розлучився – і про дитину забути хоче!
Весь день Каріна відчувала себе прокаженою. У коридорах, коли вона проходила повз, всі затихали. За спиною чітко лунав шепіт: “типова мачуха”, “нова дружина, яка хоче все під себе підім’яти”, “ой, мій Серьожа тепер на такій же одружився, дітям навіть шоколадки без її дозволу не купує”.
Каріна бачила ці погляди… Навіть заговорити намагалася, тільки всі розбігалися.
– Нехай думають, що хочуть, – вирішила вона, – Час розсудить.
Неділя почалася незвично рано. Каріна тихесенько, майже літаючи по квартирі, щоб не розбудити Ваню, збирала його рюкзак.
Коли він прокинувся, вона переказала, що поклала.
– Ваню, сонечко, шкарпетки на зміну, про всяк випадок, поклала, кросівки чисті в коридорі, кепка там же, а то сьогодні весь день сонячно обіцяють, щоб голову не напекло, – шепотіла вона, дбайливо укладаючи речі, напівсонному Вані.
Сьогодні Рита, мама Вані, забирала сина в парк розваг. Каріна завжди стежила, щоб дитина була одягнена нормально, нагодована і здорова. Вона провела його до дверей, а там уже в під’їзді чекала Рита. Рита намагалася з Каріною не перетинатися.
День пролетів за мить. Каріна, щоб зайняти себе, прибралася, протерла пил, зварила капусту, зробила рагу, розклала все це по контейнерах, щоб взяти завтра і собі, і Віктору на роботу, і, ось, день минув, вже і Вітя двері відчиняє.
А з ним Ваня.
– Ой, а ви чого вдвох? – Каріні казали, що Ваня залишиться у Рити на пару днів, а то й на тиждень. Ну, чи Рита сама його привезе.
– Та я його сам забрав, – Вітя допоміг Вані зняти рюкзак. – Все, біжи мий ручки. Рита подзвонила, сказала, що в неї термінові справи, треба кудись їхати, зустріч якась, тож я забрав Ваню прямо з парку.
– Ну і заразом віддав Риті гроші, які вона витратила на Ваню у парку. Вона мені чеки пред’явила, уявляєш?
Ваня відразу шмигнув у ванну, де вже ввімкнулась вода. Каріна провела його поглядом, зітхнула і пішла накривати вечерю.
Ваня налопався всього в парку, тож вечеряти не став, зате так вдало випав момент поговорити з чоловіком тет-а-тет.
– Вітю … – сказала Каріна, коли він поїв, – я довго думала … Давай чесно. Ваня фактично живе у нас. Рита забирає його від сили на п’ять днів на місяць, і то епізодично, коли їй це зручно.
– Але ти продовжуєш платити їй аліменти, як за весь місяць. А “тепер” ще й доплачуєш окремо за розваги? Це перебір, Віть! Це вже гроші не на дитину!
“Тепер” – це Каріна ще делікатно висловилася. Вітя завжди оплачував, коли Рита кудись Ваню вела. Завжди.
Попри те, що Ваня живе в них, годують і одягають його теж вони, але Вітя, крім аліментів, ще й “компенсував” Риті такі виїзди.
Каріна, якщо чесно, думала про погане.
– Так. Я це не для Рити роблю. Карін, я тебе дуже люблю, ніхто інший мені не потрібний. Але давай ти не втручатимешся в мої стосунки з сином і колишньою дружиною.
Можна подумати, що їй шкода грошей. Ну так, шкода. Вони ж не на Ваню йдуть, і мимоволі починаєш думати – а чи не любить Вітя свою колишню, що так завзято її захищає?
Але варто лише помітити, як Вітя дивиться на Каріну, всі сумніви зникають. Майже всі.
Незабаром чоловік порадував Каріну:
– Що це зараз було… Мені Рита дзвонила. Сказала, що хоче більше часу проводити з Ванею. У відпустку поїдуть! На море, в Туреччину. Ваня у захваті! Та я теж. Я так боявся, що Вані її уваги не вистачає.
Каріна передала чоловікові рушник, коли він вийшов із ванної.
– Рита сама це запропонувала? – Скептично поцікавилася вона.
– Так! Уяви, сказала, що упускає все його дитинство. І сумує за ним. Я, якщо чесно, тільки радий. Гроші переказав, вона сама все організує, купить путівки, квитки.
– Потрібно ж, щоб вони відпочили по-людськи… Карін, я знаю, що ти можеш подумати, що я відправляю колишню на море, але… просто хочу, щоб у Вані була мама. Не на папері, а справді була.
Вона зітхнула, але покірно почала збирати валізу. Перед вильотом Ваня ще й захворів, і вона весь тиждень бігала за ліками, напувала його чаєм, щоб він був здоровим до вильоту.
На жаль, Каріна була на роботі, тож проводити Ваню не змогла – графік не дозволяв. В офісі, як і раніше, для неї був влаштований бойкот. Але тут до неї підсіла Поліна, добріше за яку вже немає людей на планеті.
– Слухай, – запитала Поліна, їй давно хотілося підійти, вона добра, але колективу вона побоювалася, – ти якась сама не своя сьогодні. З ким посварилася?
Каріна тільки посміхнулася, дивлячись на екран, де цифри звітів зливались в одну сіру масу.
– Та замоталася, поки Ваньку в поїздку збирала, – відповіла вона. – Та ще й встала сьогодні ні світло, ні зоря, щоб все підготувати. Ваня весь тиждень хворів, я його лікувала, переживала, як він у літаку буде. Але нічого, вже здоровий.
Приємно, коли із тобою знову спілкуються.
– Стривай, – здивувалася вона, – у тебе начебто немає дітей?
– Ні, своїх нема. Це пасинок.
– Він що з вами живе? – здивувалася Поліна.
– Начебто, – знизала плечима Каріна, – Майже постійно. Рита його забирає, але рідко, а так у нас завжди.
Поліна не була пліткаркою, але була із загостреним почуттям справедливості. Вона різко встала і повернулася до інших співробітниць, які обговорювали, “яка жадібна ця нова дружина”.
– Дівчата! Ви чого? – Тепер усі дивилися на неї. – Ви взагалі чули, що Каріна сказала? Хлопчик живе з ними, а аліменти батько платить колишній, котра пацана тільки на вихідні бере! Та ви чого всі?
Ірина Петрівна, яка пів години тому читала нотації про жіночу солідарність, зняла окуляри та подивилася на Каріну. Засудження змінилося співчуттям. Каріна раптом знову стала своєю.
Зате вдома на неї чекав справжній Армагедон. Ваня ридав, як ніколи в житті, а Вітя, багряний від злості та тиску, що явно піднявся, метався туди-сюди з телефоном, але, мабуть, йому там не відповідали.
– Ваня, ти чому тут? – у цьому сумбурі Каріна не знала, яке питання поставити першим.
– Літак полетів без мене.
Нормально пояснити він не міг, бо знову заридав.
– Вітю? Поїздка скасовується? – Звернулася вона до чоловіка.
Вітя, який поліз в аптечку, лякав її зараз не менше, ніж Ваня.
– Для кого, як, – сказав він, – Рита, здається, вже на пляжі. А квитка на Ваню не було. І броні не було. Сказала, що передумала його брати. Напевно, ти мала рацію щодо неї…
Рита більше не дзвонила. Мабуть, їй було не цікаво сваритись із колишнім чоловіком. Невдовзі Ваня офіційно став жити з Віктором та Каріною.
А такі зозулі, як Рита, пурхають світом, та відкладають “яєчка” в чужі гнізда! А в старості, плачуть, недолугі, та Всевишнього питають, – за що? А за справи наші кожен своє отримує!…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
