Було мені на той момент років так 16. І я була маленькою, дурною, закоханою дівчиськом. Вийшло так, що я закохалася, це цілком нормально для цього віку, та й для будь-кого.
Протягом року душі в ньому не чула. Шукала в його погляді взаємність. Думала, що дружба деформується в тепліші і близькі почуття (відносини). За закоханими своїми шорамі не бачила правди. Та й хто бачить, покажіть мені її.
Протягом довго часу намагалася зрозуміти, що ж в ньому не так або в мені, чому ми застрягли на одному етапі. Де ж його перший крок? Хоч якийсь натяк. Для любові ж потрібно дві людини. І я все ж таки зважилася зробити перший крок. І розповісти про свої почуття. На що я отримала категоричну відмову.
І вже поставила на цьому хрест. Списувала на закоханість, мовляв пройде. Але як тільки товариш вип’є, він ставав дуже велелюбним по відношенню до мене. Що мене на якусь частку секунди шалено радувало, але в той же час засмучувало. І я не буду брехати, мені хотілося, щоб він був завжди п’янким.
Але це викликало огиду по відношенню до себе. В кінцевому підсумку я знову підняла через пів року цю тему. Але і знову залишилася одна. Натомість на мою любов, він подарував мені незамінний досвід. Яким я хочу поділитися з усіма молодими дівчатами.
Любі жінки, не варто вигадувати або бачити чого немає. Надія не помре ніколи. Ви можете брехати собі, подругам. Але все одно буде тільки гірше. Якщо він мудак, як виявилося в моєму випадку.
Не варто витрачати на таких хлопчаків час, вони ще хлопчаки. Вони не можуть зрозуміти чого хочуть. І що є прекрасне почуття кохання. . Ви ж сильні. Знайдете свого принца. На цьому у мене все.
Дякую за увагу.
