Може, це бзік, а може, так і повинно бути, але для мене дуже важливо, щоб людина була грамотна.
Скільки разів вже – знайомишся з хлопцем, зустрічаєшся, а потім він пише тобі смс “мені подобаються твої очі”, і все, як холодною водою обливає.
Батьки кажуть, що треба простіше бути. Папа так взагалі “Пушкін теж неписьменний був, а он які вірші писав”. Так то Пушкін, він і говорив на декількох мовах, і взагалі. А зараз що ні кавалер, то з мов українська, ну і російська і та з помилками.
Я не якийсь там учитель мови і літератури, але вважаю, що грамотність – це повага до своєї мови і своєї культури. І якщо людина не знає свою рідну мову – більш того, навіть не хоче вчитися – значить, тут щось не так. Ну невже не хочеться говорити правильно? Чому хтось повинен мучитися, намагаючись розібратися в тому, що співрозмовник мав на увазі?
До речі, помітила, що неграмотність якраз неписьменну і виправдовують. Ось прямо кидаються, починають волати “ми не на уроці української мови, маємо право !!!! пішім як хочемо !!!!!”. Так вас і на урок посади, нічого не зміниться, тому що просто не вмієте. І, що сумно, не хочете. І можна не доводити мені зворотне, людина не може раптом взяти й почати писати неграмотно, якщо вміє писати грамотно. Це просто вже на підкірці відкладається …
І ось, до речі, що ще згадала – теж показово. Вже давненько була розмова десь на літературному сайті, я написала письменникові, що у нього в його платній книзі є помилки. Натовп фанатів налетів на мене і стали клювати, поливаючи матом – мовляв, знайшлася поборниця мови, ми помилки не бачимо.
Ну я і написала їм, мовляв, ви тому і не бачите помилок, що самі такі ж неписьменні, як ваш автор. Скільки на мене вилилося – я такого ніколи не бачила. Смерті бажали! Чим більше помилок робили, тим інтенсивніше бажали, так.
Може, неграмотність з агресією пов’язана ще? Треба подивитися джерела, поки чекаю свій ідеал. Вірю, що він все-таки є … і вміє писати без помилок … а значить, любить українську мову так само, як люблю її я.
Того вечора листопадовий дощ хльостав у вікна їхньої столичної квартири, наче хотів змити з фасаду…
Павло стояв на порозі своєї квартири, ніяк не наважуючись подзвонити у двері. Там, за дверима,…
– Таня! Ти? – гукнула Наталя Семенівна жінку у старому зеленому плащі. Вона була одягнена…
- Пані, не знаєте, автобус уже пішов? - до зупинки підбіг захеканий мужик. Саме мужик,…
Він брів нічним містом, сильно хитаючись, після прийняття доброї порції міцного. Куди забрів? Його це…
Їх завжди було троє, з дитячого садка. Смішно зізнатися, але в сорок два роки Ніна…