Тетяна сиділа за кухонним столом і дивилася серіал на планшеті, коли чоловік Сергій зайшов із серйозним обличчям.
– Таня, мені треба з тобою поговорити, – сказав він, сідаючи навпроти.
– Слухаю, – відповіла жінка, не відриваючись від екрана.
– Річ у тім, що Діма та Олена мають проблеми з реєстрацією. Вони не можуть в пристойній школі навчатися без київської реєстрації.
Тетяна підвела очі. Діма та Олена – це діти Сергія від першого шлюбу, які жили з матір’ю під Києвом.
– І що ти пропонуєш?
– Може, ми їх зареєструємо в тебе? Тимчасово, звісно.
– У мене? Чому? – Тетяна відклала планшет. Ось воно, подумала вона, почалося. – Сергію, а навіщо їм київська реєстрація? Вони ж у Гостомелі живуть, там школи також є.
– Там школи погані.
– Зрозуміло. А мати дітей у курсі твоїх планів?
– У курсі. Вона це й вигадала.
Тетяна відчула, як усередині все стискається.
– Сергію, а ти зі мною радився, перш ніж із колишньою плани будувати?
– Таню, ну що ти? Звісно, спочатку з тобою хочу обговорити.
– Обговорити, чи поставити перед фактом?
– Обговорити!
– Добре, обговорюємо. Я проти.
– Чому проти? Це ж діти, вони не винні, що батьки розлучилися.
– Не винні. Але це не означає, що я маю розв’язувати їхні проблеми.
– Не розв’язувати, а просто зареєструвати.
– Просто зареєструвати? А ти знаєш, що реєстрація надає право на житло?
– Яке там право? Вони ж не збираються тут жити.
– А якщо їхня мати потім заявить, що діти тут проживатимуть фактично?
– Не заявить.
– Звідки ти знаєш?
– Ми ж домовились.
– Сергію, а що ти з неї візьмеш? Якщо щось піде не так?
– Нічого не піде не так.
– А як піде?
Сергій помовчав, мабуть, не очікував на таку кількість питань.
– Таню, ну чому ти одразу про погане думаєш?
– Бо життя навчило! А тебе, мабуть, не навчило.
– Танюшо, зрозумій – це ж мої діти! Я хочу їм допомогти!
– Допомагай, але самотужки.
– У сенсі самотужки? Мені квартиру їм у Києві купити заради реєстрації?
– Так, купуй квартиру, реєструй дітей у себе.
– На які гроші купувати квартиру? Ти ж знаєш, скільки я заробляю.
– Знаю. І що?
– Таню, ми ж родина! Моя проблема – це наша проблема!
– Твоя проблема – це твоя проблема. А моя квартира – це моя квартира!
– Як ти можеш так казати? Ми вже два роки живемо разом!
– Живемо! У моїй квартирі! Яку я купувала за свої гроші!
– Але ж ми чоловік і дружина!
Сергій підвівся і почав ходити по кухні.
– Я не чекав від тебе такої черствості!
– А я не чекала від тебе такого нахабства!
– Нахабства? Я прошу допомогти дітям!
– Ти просиш мене ризикнути своєю власністю заради твоїх дітей.
– Як ризикнути? Це ж просто папірець!
– Папірець, який дає права на проживання.
– Таню, ну поясни мені, що поганого в тому, що діти будуть у тебе зареєстровані?
– Поганого багато. По-перше, – це мої комунальні платежі збільшить.
– На мізер!
– Мізер складається у гривні. По-друге, це обмежить мої права розпорядження квартирою.
– Як обмежить?
– А ти спробуй продати квартиру із прописаними неповнолітніми.
– Навіщо тобі квартиру продавати?
– А що як знадобиться? Життя непередбачуване.
– Ти ж не збираєшся зі мною розлучатися?
– Не збираюся. Але гарантії ніхто не дає.
– Ми ж кохаємо одне одного!
– Любимо. Але кохання та нерухомість – різні речі.
Сергій сів назад за стіл і глянув на дружину слізними очима.
– Танюша, будь ласка. Це ж ненадовго. Рік-два всього.
– Рік-два – це надовго. За цей час багато може статися.
– Що може статися?
– Все, що завгодно. Ти можеш втратити роботу, захворіти, піти з життя, зрештою.
– Таня!
– Що Таня? Я повинна розглядати всі варіанти.
– І що ж тоді? – спитав чоловік.
– А тоді в мене у квартирі будуть прописані двоє чужих дітей, з якими я розбиратимуся через суд.
– Вони не чужі! Це мої діти!
– Для тебе твої, для мене чужі.
– Як ти можеш так казати?
– Сергію, ми з тобою сім’я півтора року. А твої діти – це результат твого минулого життя.
– Минуле життя не зникає із новим шлюбом!
– Не зникає. Але й не повинне стати проблемою нової дружини.
– Значить, мої діти тобі байдужі?
– Не байдужі. Але то не мої діти.
– А якби були твої?
– Якби були мої, я сама вирішувала б їх проблеми. На свої гроші та у своїй квартирі.
– Таня, це ж жорстоко!
– Жорстоко – це перекладати свої проблеми на інших!
Сергій замовк, розуміючи, що дружина не здається.
– А що мені дітям сказати?
– Скажи правду. Що твоя дружина не хоче ризикувати своєю квартирою.
– Вони подумають, що ти зла мачуха, – промимрив Сергій.
– Нехай думають. Я їм не мачуха, просто дружина їхнього батька.
– У чому різниця?
– Мачуха – це жінка, яка замінює матір! А у твоїх дітей мати є.
– Є. Але вона не може їм допомогти з пропискою.
– Тоді хай тато допомагає.
– Я ж намагаюся!
– Намагаєшся за мій рахунок. А це не допомога, а перекладення відповідальності.
– Таню, ну що тобі варто? Просто папірець підписати!
– Я не юрист, але знаю – реєстрація дає права.
– Але ж вони не будуть цими правами користуватися!
– А як будуть?
– Не будуть!
– Звідки ти знаєш? У тебе є кришталева куля?
Сергій почав злитися:
– Таня, ти поводишся, як егоїстка! – Сім’я для тебе нічого не означає. Тоді як ми далі житимемо?
– Як жили. Ти батько своїх дітей, я твоя дружина. Без перетинів.
– Але ж це не правильно!
– Правильно – коли кожен розв’язує свої проблеми сам.
Сергій підвівся і пішов до дверей.
– Я піду подумаю.
– Думай.
Увечері Сергій повернувся додому похмурий.
– Ну що, подумав? – Запитала Тетяна.
– Подумав. Ти остаточно проти реєстрації дітей?
– Звісно.
– Тоді мені потрібно буде шукати інших варіантів.
– Шукай.
Сергій глянув на дружину довгим поглядом:
– Я думав, що ти інша.
– Я така, якою є. Ти за півтора року мав це зрозуміти.
– Можливо, ми поспішили створювати сім’ю.
– Можливо.
На вихідні Сергій поїхав до дітей у Гостомель, та залишився там ночувати. Тетяна не шкодувала про своє рішення, але розуміла, що вартість її принциповості може бути високою.
Та від свого вона не відступиться, мало що на думці у його колишньої? Як кажуть, – береженого, й Бог береже…
А ви як вважаєте, слушно вчинила Тетяна? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
