Віра готувалася до знайомства з майбутніми родичами. Женя повідомив, що його батьки чекатимуть на них у суботу до обіду.
Віра цілком успішна, молода жінка, симпатична, з людьми спілкуватися любить та вміє, але перед знайомством хвилювалася. Це ж не робота, не друзі, а батьки майбутнього чоловіка!
Сподобається вона їм чи ні? Це, звичайно, не обов’язково, але хотілося б нормальних відносин. Скільки всього їй розповідали колеги! Особливо жінки у віці.
Приховувати їй не було чого, брехати нема за що. Євген з її батьками вже встиг познайомитися, тепер її черга, а потім треба знайомити батьків один з одним.
Віра вибрала сувору темну сукню. Вона подумала про прикраси, але нічого додавати не стала, зупинилася на простому золотому ланцюжку.
На пальцях було три невеликі каблучки, дві з них – подарунок батьків, третю подарував майбутній чоловік. Їх вона практично ніколи не знімала.
У призначений день та годину Євген та Віра стояли перед дверима. Відчинила мати.
– Ой, мої улюблені, – сказала мати Жені, приймаючи подарунки, – і торт дуже люблю саме цей.
– Це ваш син підказав. Я Віра.
‐ Проходьте, а я Надія Миколаївна, це мій чоловік Анатолій Анатолійович, це Микита, молодший брат Євгена. Незабаром підійде його сестра Марина, вона у нас старша. Сідайте, зараз обідатимемо.
– Ти, Вірочко, що волієш з їжі? Зараз молодь така вибаглива. Євген не їсть моркву. Чоловіки у мене не люблять мідії, а я та Марина їх просто обожнюємо! Ти приєднаєшся до нашої компанії?
‐ Ні. Я не дуже люблю морепродукти, хоч від риби не відмовлюся.
Смакові уподобання з’ясували. Віра терпіти не могла саме мідії, та й від усіх морських гадів була не в захваті. М’ясо та рибу готувала і їла із задоволенням.
Добре, що свекруха не нав’язувала скуштувати всі страви, якими було вставлено стіл. Салат з креветками, оселедець під шубою, цезар, олів’є, м’ясний, з куркою, з рибою…
Віра навіть порахувати не змогла скільки страв, не те що запам’ятати. На гаряче була запечена риба, м’ясо під овочами, зрази, а якщо хто бажає, пропонували відварити домашні пельмені.
– Майже Новий рік, а може репетиція весілля, – подумала Віра, але промовчала.
Усі їли, пили.
– Вірочка, а де ти працюєш? Втім, не відповідай, це не має значення. Я про інше, зарплата яка у тебе? Скільки отримуєш?
Віра зовсім не чекала такого питання, та ще й у перший день знайомства. Яка справа майбутньої свекрухи до її грошей? Могла б про батьків, про освіту спитати, а вона одразу про зарплату! Зовсім не відповісти та промовчати?
– Вірочко, що ти мовчиш? Гарна у тебе зарплата?
– А ви з якою метою питаєте?
– Мені треба знати, кому я віддаю сина!
– Ваш син сам працює, і, судячи з посади, заробляє непогано. У мене зарплатня хороша.
– Хороша, – це поняття невизначене. У нашій родині Євген старший, він допомагає нам. Мені важливо, щоб ти це розуміла. Зараз ми купуємо квартиру для доньки, але у нас є молодший син.
– Я за вас рада.
– Дякую, я також рада, що ми домовимося. У тебе, я знаю, є квартира. Євген всю зарплату віддаватиме на квартиру сестри, а ти повинна економити, якщо вам не вистачатиме.
– Як добре, що ви одразу вирішили це сказати!
– Я б не сказала, але ж ти про зарплату мовчиш, а мені важливо знати суму.
– А скільки ви всі отримуєте?
– Це не має значення.
– Ось і вам не обов’язково знати мою зарплату, бо від цифр може голова закрутитися, і інші бажання з’являться.
Євген весь цей час мовчав. Йому було ніяково за маму, відповіді нареченої йому теж не дуже подобалися, але він розумів, що Віра має рацію.
Він допомагав сестрі з іпотекою, але допомагав, а не всю зарплату віддавав. Іноді мамі грошей давав, але тепер у нього весілля і своє життя.
– Я сподіваюся на розуміння.
– Що ви маєте на увазі, Надіє Миколаївно?
– Я ж щойно все пояснила про гроші.
– Це я чула, але якщо Євген всю зарплату приноситиме вам, то вам його й утримувати!
– Тобі він нічого не винен, а от нам зобов’язаний допомагати!
– Чудово. Нехай він сам все вирішить.
– Добре, він вирішить!
Віра зрозуміла, що у цій сім’ї все вирішує мама. Здаватися вона не збиралася. Потрібно все вирішити ще до весілля, а якщо ні, то й весілля не буде. Надія Миколаївна пішла на кухню за тортом, настав час пити чай. Євген пішов за нею.
– Мамо, припини. Ми прийшли для знайомства, а ти одразу про гроші.
– Ти нам мало даєш, треба якнайшвидше розрахуватися з іпотекою і вже думати про твого брата.
– Якщо ти псуватимеш нам життя, то мене більше ніколи не побачиш! А про іпотеку – у Марини є чоловік! Ви не думали про мене, що я без квартири? А молодшому знову я винен, га?
– Тобі навіщо? У тебе скоро буде дружина із квартирою. А сім’ї треба допомагати, ти ж чоловік!
– Ось я про все й довідався. Мені нічого, а від мене все?! Якщо я втрачу Віру після всього, що ти тут наговорила, ви втратите мене!
– Не кажи так! Ти ще не одружився, а вона вже крутить тобою, як хоче. Сім’я на першому місці! А вже потім дружина, це вона повинна піклуватися про тебе.
– Вона не крутить мною, просто в мене нарешті буде своя сім’я, а не сім’я, якій від мене потрібні лише гроші. Ми йдемо.
– А чай?
– Дякую, не голодні. А ти правильно зробила, що так одразу заговорила про гроші. Я прямо зараз закриваю фінансування іпотеки сестри. Вам скільки не дай, мало!
– Ти не можеш так зробити!
– Можу! Вірочко, ми йдемо.
Віра вже давно чекала на привід піти. Батько Євгена після їди відкинув голову на подушку дивана і спав, Микита пішов у свою кімнату, а Марина з кимось переписувалася в телефоні.
– Гаразд, уже йду. Дякую, Надіє Миколаївно, все було дуже смачно.
– А як же чай?
– Дякую, іншим разом.
Віра думала, як би поговорити з Євгеном про допомогу його сім’ї. Звичайно він може інколи допомогти, але в такому обсязі – це якось не правильно.
Євген заговорив сам.
– Ти не думай про гроші. Питання закрито назавжди. Навіть, якщо мама наполягатиме, то нічого не буде. Все залишиться лише у нашій родині!
– Ти маєш рацію, у нас тепер сім’я, хоча поки що й маленька.
Весілля пройшло весело, якщо не рахувати невдоволення свекрухи.
За кілька років, коли у Віри та Євгена вже з’явилася дочка, вони придбали спільну квартиру в іпотеку. Мати Євгена була здивована та обурена.
Дочка вже встигла розлучитися, квартиру продали та поділили, а вона з дитиною повернулася до батьків.
Молодший син на бюджет не пройшов, доводиться платити за навчання. А Євген тим часом для себе купує другу квартиру! Де справедливість? З кого спитати? З Євгена вже давно не виходить.
– Це ж треба було вибрати собі таку нахабу! Враз сина від сім’ї відвадила, недолуга! – Всім скаржилася ображена мати…
Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
