Сім’я у мого чоловіка на другому плані, він сам так сказав. Зазвичай я так чекаю вечора, коли він повернеться додому, коли ми зможемо провести спільно час, а в підсумку все одне й те саме, ніяких спільних інтересів

У відносинах з чоловіком близько 6 років, в шлюбі близько 4-х. В даний момент я вже не працюю на протязі декількох місяців. Зауважу, що не було різниці у відносинах між часом, коли я працювала і коли я перестала це робити. У нас з чоловіком повне нерозуміння. Зараз якийсь глухий кут. Я далеко не ідеальна, я це прекрасно розумію, і егоїзму в мені хоч відбавляй і характер у мене ні до біса.

І більшість проблем, які у нас є, пов’язані, в більшій мірі, з тим, що я сама в собі не можу до кінця розібратися. Але я настільки відчуваю себе безсилою, що не можу це зробити сама.

Мені потрібно підживлення у вигляді любові і турботи про мене для того, щоб я могла віддавати ще більше. Я хочу проводити одне з одним час, не сидіти по різних кімнатах, втупившись у монітори, а дійсно бути поруч.

Хочу хоч якісь спільні інтереси. Хочеться, щоб мною цікавилися. А чоловікові, на жаль, більше цікавий він сам і події, що відбуваються навколо нього.

Сім’я у нього на другому плані, він сам так сказав. Зазвичай я так чекаю вечора, коли він повернеться додому, коли ми зможемо провести спільно час, а в підсумку все одне й те саме, ніяких спільних інтересів. Він не слухає мене, я не слухаю його. Чоловік постійно принижує мої інтереси. Завжди критикує. Вкрай рідко хвалить або дякує.

І таке ставлення до мене практично у всьому. Спочатку начебто все нічого, але потім, як грім серед ясного неба, у чоловіка поганий настрій і в цьому винна я. Я розумію, що навіть якщо ми помиримося, це буде лише тимчасово, все буде абсолютно те ж саме, тому що робота для нього – головне.

У нас відбуваються образи на все. Ми вже давно зробили все для того, щоб зненавидіти одне одного і залишити ці хворі відносини.

Але щось нас пов’язує. Не можу назвати це любов’ю, так як, напевно, там, де любов, там як мінімум присутня повага. А, судячи з нашим витівками, і неможливості зупиняти конфлікти і розмовляти одне з одним, особливо, чути кожного з нас, виходить, що ми не поважаємо одне одного зовсім. Я його постійно ревную, бо не довіряю, бо не раз заставала його не те, щоб за брехнею, а, скоріше, за тим, що він не договорює.