Тренеру цьому 43 роки, каже, що жодного разу не був одружений (на мій подив). Шукає ту єдину і рідну. Може, я і не виявилася тією єдиною, але все одно хочу розлучитися зі своїм чоловіком

Почалося це в листопаді 2016. Водила дитину на секцію. (На той час була заміжня). Там є тренер. У житті з ним мінімальне спілкування.

Якось зайшла на його сторінку в соц. мережі (зайшла з лівого аккаунта). Почалося анонімне листування.

Потім через тиждень він пропав. Повернувся аж через 3 місяці з претензіями: «чого не пишеш, куди пропала».

Знову почалося ні до чого не зобов’язуюче спілкування. Через 3 місяці я поставила своє реальне фото. Тепер він дізнався хто я. Ну, думаю, нашому спілкуванню кінець. Ну і добре.

У вересні знову йдемо на секцію. З його боку: « привіт як справи-що цікавого» – і він так спілкується не з кожною матір’ю.

Знову-таки просте спілкування. У соц. мережі мені він нічого не писав тоді. У жовтні ми захворіли, перестали ходити, і тут він почав діставати мене в соц. мережі.

Мені базікати з ним подобалося. Якось я писала, що у мене проблеми в сімейно-особистому фронті. Але я його сприймала як приємного знайомого, не більше.

Більш того, спілкування на секції мене напружувало, занадто багато свідків було навколо. З мого боку був холодок, а в соц. мережі-з ним  душки. І ось так ми спілкувалися в мережі, в житті я з ним була відсторонена.

Потім він почав пред’являти в мережі претензії: «ти мене тримаєш на відстані, я тобі не потрібен, ти зі мною холодно спілкуєшся». Сяк-так мені вдавалося ці його істерики погасити. Хоча я не один раз його приревнувала.

То він ішов додому за хлібом, з кимось познайомився (ну це він мені так розповідав, спеціально чи ні, не знаю). Звісно, потім і були сварки в соц. мережі.

Потім він став дзвонити, дзвонив близько місяця. Після секції міг пригостити нас з дитиною цукерками, яблуками (він це називав «ось тобі гостинчик»). Мене це напружувало (з чоловіком вже тоді почався сильний розлад), відчуваю, що я для нього не просто знайома. Ну, думаю, відшивати тренера не треба, може і справді є до мене інтерес. А потім на початку березня в мережі різко охолов, перестав писати, я відчула, що це кінець.

Хоча в життв наше спілкування стало ще краще, я стала з ним більш дружелюбна, вже не соромилася інших батьків, ні його колег. Він сам до мене підходив, міг пригостити кавою, яблуком. Але він не дзвонив і не писав. Іноді я думала, йому байдуже на мене, раз не дзвонить і не пише, ось зараз пройде повз, проігнорує мене, і я все зрозумію.

Піду з соц. мережі, не буду взагалі потрапляти йому на очі. Але ні, він підходив, причому цілеспрямовано, каже всякі приємні слова «добре виглядаєш, тобі йде ця зачіска.

Тепер найцікавіше. У той момент, коли наше спілкування в мережі припинилося, я посварилася з чоловіком (якраз на початку березня). Батьки мене в цьому підтримали. Але з чоловіком ми зідзвонюємося, поки в дружніх відносинах. Він живе у своїх рідних. Нещодавно була Пасха. Я того тренера привітала зі святом в соц. мережі. Відповів тільки «спасибі». Потім вчора ходили на секцію. Після занять він ув’язався за нами. Пригостив пакетом цукерок. По дорозі додому ми посміялися про щось, загалом, непогано було. І все.

Я от не знаю, що у нього до мене? Інтерес, або просто він так розважається, і що буде далі, коли секція піде на літні канікули. Наше спілкування закінчиться? Чи це така гра. Додам, що окрім чоловіка ні з ким не зустрічалася, чоловіків сприймала як колег, знайомих, не більше. Тренеру цьому 43 роки, каже, що жодного разу не був одружений (на мій подив). Шукає ту єдину і рідну. Може, я і не виявилася тією єдиною.