Сказала свекрусі неправильну дату виписки, то тепер вона дуже ображається

Ми з чоловіком давно планували батьківство, готувалися до цього серйозно. І коли я нарешті побачила заповітні дві смужечки, розплакалася від щастя разом із чоловіком. Почала уявляти собі майбутнє життя, нашого малюка. І все було чудово, поки в мої мрії не втрутилася свекруха.

Вона зі старту почала мене повчати: як мені потрібно харчуватися під час вагітності, що робити і навіть як одягатися. Я завжди чемно відмовлялася від її порад, говорила, що це мій досвід і я проживатиму його по-своєму. А Аліна Михайлівна завжди бурчала собі під ніс, що я нічого не розумію.

Проте в якийсь момент свекруха втихомирилася і відстала від мене. Як стало відомо пізніше, вона акумулювала всі свої сили, щоб розпочати підготовку до народження онука. Ми з чоловіком ще за кілька місяців до пологів сказали Аліні Михайлівні, що після виписки з пологового будинку нікого не бажаємо бачити.

Влаштовувати свято та звати всіх родичів ми не хочемо. Мені потрібно буде прийти до тями, звикнути до свого нового статусу. Та й чоловікові теж, звісно. Тим більше, що він буде присутній на пологах.

Але свекруха лише рукою махала. Мовляв, все буде добре, треба лише довіритися їй. Ми якось зам’яли цю тему. А коли малюк вже з’явився на світ, свекруха почала питати у сина про день виписки.

Я наполягла на тому, щоб він сказав їй неправильну дату. Я просто не хотіла зустрічати натовп родичів біля входу до пологового будинку. Мені хотілося спокою та тиші. Хіба я не заслуговую на це?

Загалом, чоловік мене послухав і збрехав матері. Ми повернулися додому у п’ятницю, а свекрусі сказали, що виписка у суботу. Як зараз пам’ятаю цей крик у слухавку. Аліна Михайлівна дзвонить вранці і репетує несвоїм голосом, що ми зіпсували їй все свято. Їй! Уявляєте?

Вона і торт замовила, і купила кульки, і купу страв приготувала, щоб увечері застілля влаштувати. А найголовніше, що свекруха вже запросила всіх увечері святкувати у неї вдома.

Коли я сказала їй, що в мене банально немає сил ні з ким спілкуватися, вона почала обурюватись. Мовляв, не одна я народжувала дитину, нема в цьому нічого такого жахливого. Тим більше, це ж не вчора було.

Уявіть, у якому я була шоці. А потім свекруха заявила, що хоче якнайшвидше побачити онука.

Тут я вже не витримала і сказала їй все, що я думаю. Що не вона вирішуватиме за нас, коли і з ким робити свято. І що вона побачить тоді, коли ми з чоловіком дозволимо їй приїхати до нас у гості. Ми нікуди не везтимемо нашого малюка і вже тим більше не святкуватимемо його народження з натовпом родичів, з багатьма з яких я навіть не спілкуюся.

З того часу минуло вже 2 місяці, а свекруха, як і раніше, ображається. Чоловік дзвонить їй майже щодня. Ми вже й у гості кликали її не раз. А вона не приходить, каже, що ми сильно її образили. Мовляв, ми невдячні, не цінуємо її старань.

Якщо чесно, я не маю бажання вестися на її маніпуляції. Умовляти її прийти до нас і побачитися з рідним онуком я не буду. Вона доросла людина. Нехай розбирається зі своїми тарганами в голові сама. Хіба я не права?

You cannot copy content of this page