-Скільки було у нас зустрічей з твоєю мамою, вона завжди знаходила сили та час на те, щоб мене виховувати. Або як вона каже, вчити мене життю

Коли Олексій поклав слухавку, Олена запитала:
-Тобі сестра дзвонила? Що хотіла?

-Так, це була Наталя. Нічого особливого не хотіла, чоловік якось дивно зам’явся, і Олена зрозуміла, що Наталя щось дійсно хотіла і говорити про це чоловікові не особливо приємно.

-Добре, давай розповідай, – посміхнулася вона тому, що так добре знає характер свого чоловіка, – Я ж бачу, що вона про щось тебе просила, а ти зараз вигадуєш, як мені про це повідомити.

-Так, Наталка сказала, що їй дуже важко з маленькою дитиною і мама приїде на якийсь час, щоб їй допомогти. А то її Ксеня постійно хворіє, плаче, вередує, вона вже не пам’ятає, коли й висипалася.

-І що їй потрібно від нас?

Сергій зніяковіло подивився на дружину:
-Вона просить, щоб мама пожила у нас, доки житиме тут, у місті.

-А чому це вона житиме у нас, якщо приїхала допомагати Наталі? Це ж просто смішно? – обурилася жінка, – Логічно, щоб вона жила там, де потрібна допомога.

-Розумієш, Наталя каже, що жити у них мамі буде дуже незручно. У них хоч і двокімнатна квартира, але вона по факту як однокімнатна. Друга кімната зовсім маленька і там спить чоловік Наталі. Йому необхідно висипатися, а в кімнаті з маленькою дитиною, яка постійно плаче, це неможливо. А у великій кімнаті спить Наталка з донькою, там лише одне спальне місце. А на розкладачку маму не покладеш, вона ж шановна жінка. Мама приїде всього на місяць чи півтора, тому вона й просить, щоб вона пожила у нас. Зрештою, це і моя мама теж, живемо ми недалеко один від одного і машина в мене є, я можу маму будь-якої миті підвезти, якщо треба.

-А, як “чудово” твоя Наталя хоче влаштуватися. Мама щодня приходитиме до неї та допомагатиме по господарству і з дитиною, ти будеш напохваті, возити маму і до Наталі, і на базар, і в поліклініку, якщо потрібно. А її чоловік має висипатися, а сама Наталя має більше відпочивати. А ще твоя мама буде щовечора мене виховуватиме…

– Оленка, не перебільшуй … Все не так страшно. Ми виділимо мамі нашу маленьку кімнату, поки наш син у таборі… Вона у нас тільки ночуватиме, а решту часу проводитиме у сестри… У неї сил не залишатиметься на те, щоб тебе, як ти кажеш, виховувати.

-Скільки було у нас зустрічей з твоєю мамою, вона завжди знаходила сили та час на те, щоб мене виховувати. Або як вона каже, вчити мене життю. Я ж все роблю неправильно, починаючи з приготування та прибирання і закінчуючи вихованням сина. Вона любить повторювати, що “от раніше все було інакше”. Тільки чомусь її Наталя все робить правильно. Я ж Ірині Вікторівні ніколи не подобалася. Навіть моя професія дизайнера викликає в неї якісь невиразні підозри, адже “раніше” про подібні професії й не чули. А те, що я заробляю пристойні гроші, це якось не береться до уваги.

Олексій на це нічого не відповів, тільки зітхнув, оскільки розумів, що його дружина багато в чому має рацію. Його мати, Ірина Вікторівна, мала вкрай деспотичний характер, любила, щоб усе робилося за її словами, вважала себе у всьому правою і не терпіла жодних заперечень.

Олена теж не збиралася мовчки терпіти всі повчання, які вважала застарілими та багато в чому дурними, тому сварки та суперечки виникали майже під час кожної зустрічі. Але й відмовити сестрі та матері в їхньому проханні чоловік не міг.

-Так що, я скажу Наталці, щоб мама приїжджала?

-А інакше ніяк не можна? – Втомлено поцікавилася Олена, – Ти ж знаєш, що цей місяць для нас буде серйозним випробуванням.

-Ну а як я відмовлю у подібному проханні? Ти як собі це уявляєш? – приречено спитав Олексій.

-Ну, добре, але візьми до уваги мої слова …

Олексій тільки махнув рукою, він знав, що довго терпіти дружина не буде і жодного спокою цього місяця вони не побачать.

За кілька днів Ірина Вікторівна приїхала. І що дивно першого вечора вона нічого не критикувала, спокійно повечеряла, правда, підозріло принюхувалась до котлет і макаронів і навіть до покупного пирога, але нічого не сказала, а потім пішла спати в приготовлену для неї кімнату.

Наступного дня рано-вранці вона попросила Олексія відвезти її до дочки та пообіцяла повернутися пізно.

-Добре, якщо так буде постійно, – з полегшенням зітхнула Олена, – Але щось погано віриться, що подібне може статися.

Декілька днів усе було спокійно, але в п’ятницю свекруха повернулася несподівано рано:

-Наташка з Ксенею вирушили на профілактичний огляд до поліклініки, донька сказала, що не треба нам обом там штовхатися, відпустила мене відпочити. Ось я й прийшла. Це добре, що вона мені відпочинок дала, бо я так втомилася за цей тиждень.

Свекруха зручно влаштувалася за столом на кухні, налила собі чашку чаю і звернулася до Олени:

-Олено, а ти чого, не на роботі?

-Я працюю зараз вдома. У мене термінове замовлення, дуже хороше, грошове…

І тут Ірина Вікторівна перебила:

-От все, ви зараз грошима міряєте. Замовлення хороше, якийсь багатій хоче у себе ремонт і дизайн …, – вона особливо виділила слово “дизайн”, немов виплюнула його, – Раніше ми самі собі меблі розставляли, як кому подобається, тому що всі бідні були, чесні, всі були рівні. А зараз ці багатії загарбали десь мільйони, накрали, а тепер таких як ти, прислуг, наймають, і ви їм і меблі розставляєте, і стрижете газони, і собак вигулюєте. Прості чесні люди дизайнерів не наймають, вони на це грошей не мають.

-Це ви до чого зараз? – Нетерпляче запитала Олена, – Вибачте, але у мене робота. Я не можу вам багато часу приділити. Якщо щось треба, скажіть, а я піду працювати.

-Робота! – вигукнула іронічно жінка, – І це ви зараз називаєте роботою, у наш час це було суцільне дармоїдство, і за це термін давали. Вдома сидиш, щось там у комп’ютері дивишся і називаєш це роботою. Ще й хвалишся, що багато грошей заробляєш. Зовсім совісті немає.

Олена не могла цього разу змовчати:
-А що Наталя хіба на віддаленні не працює? Вона ж бухгалтерські звіти робить… Вдома теж сидить.

-Наталя сидить у декреті, і бідна дівчинка змушена підробляти. Чоловік зовсім мало заробляє, а чому? Бо він – чесна людина, красти не навчений.

-А я думала, що він любитель випити та тому часто з роботи вилітає, а потім знайти нову не може. Ось у цьому все й річ.

-Та як у тебе язик тільки повертається таке говорити! – обурилася свекруха, – Він – порядна і чесна людина, ну буває, що й вип’є, то з горя. Чесних ніде не люблять, зараз все куплено, перекуплено. От “раніше” все було не так. Робочу людину цінували та поважали. А зараз…

Олена не стала продовжувати цю безглузду суперечку і пішла до кімнати, де зайнялася роботою. А Ірина Вікторівна ще довго не вгамувалася, вона пила чай і вголос міркувала про те, як чудово всім жилося “раніше”, як поважали всіх людей, крім дармоїдів і ледарів.

Потім вона плавно перейшла на те, що багаті родичі ніколи не допомагають бідним, не розуміють, що кровний зв’язок – найміцніший.

“А це вже камінчик у наш з Олексієм город, – подумала Олена, – Це вона так прозоро натякає на те, що ми багаті, отримуємо багато, а Наташці зовсім не допомагаємо, а вона, бідна, з голоду пухне. А те, що Олексій їй оплачує всі комунальні послуги та ще дає щомісяця по п’ять тисяч це не береться до уваги”.

З цього дня Ірина Вікторівна перестала ходити до Наталі з ранку та на цілий день, вона там бувала то вранці, то ввечері, але не більше трьох-чотирьох годин, а решту часу вона займалася тим, що нахваляла минулі часи й критикувала Олену. Але робила вона це не прямо, а з натяками, і це було ще болючіше.

-Олено, а чому ти генерального прибирання не проводиш? – дивувалася свекруха, – Треба ж якось весь цей бруд вичищати? Хочеш, я тобі допоможу.

-Ні, дякую, я раз на місяць викликаю клінінгову службу, а в решту часу просто потроху прибираю, коли є час.

-Ну так, ну так, – погоджувалась свекруха, – Навіщо самій підлоги мити, якщо можна прислугу найняти. Ти ж втомлюєшся на роботі. Що тут дивуватися, що зараз ніякого порядку немає, і здоров’я у всіх погіршується. Я ось у своїй кімнаті підлоги протираю і дихаю чистим повітрям, а ви …, – вона знизувала плечима.

-Олено, – починала вона через якийсь час, – А чому ти пироги не печеш сама? Для чого весь час замовляєш? Можна ж самій щось зробити для чоловіка, бо він у тебе якийсь недоглянутий. Раніше ми за чоловіками так дивилися, берегли їх, любили, боялися втратити.

-Як це недоглянутий? – обурювалася Олена, – Він усім задоволений.

-Та як він може бути всім задоволений? Він їсть все покупне, дихає цим пилом, тебе практично не бачить, ти ж постійно за комп’ютером. Дивлюся я на ваше сімейне життя і думаю, що ви живете як сусіди. Ні кохання, ні поваги, ні турботи. Це не сім’я, а просто співмешкання.

Через тиждень таких виховних заходів Наталя зрозуміла, що катастрофічно не встигає здати замовлення до відведеного часу, вона постійно перебувала у напрузі, смикалася з кожного приводу, іноді навіть тихо плакала від образи, а потім довго не могла заспокоїтися і зосередитися на роботі не виходило.

І тоді вона ухвалила важливе рішення. Увечері після того, як Олексій прийшов додому, вона йому сказала:

-Я сьогодні ходила в хостел, що розташований на сусідній вулиці.

Олексій запитливо глянув на дружину.

-Я поцікавилася цінами та умовами. Там цілком пристойно можна жити та бюджетні ціни. Але річ не в цьому. Зараз ти йдеш до своєї мами та кажеш, що вона переїжджає туди. Я сама оплачую її проживання, тому що жити з нею я не можу. І сперечатися зі мною з цього приводу марно. Я працювати не можу при ній, вона мене виводить із себе постійно та цілеспрямовано. Жити в Наталії нема де, а з нами їй жити більше не можна. Якщо хоче залишатися в місті та допомагати дочці, нехай переїжджає до хостела. Я все сказала. Якщо вона не переїде, то переїду я, а платитимеш ти, тільки переїду я не в хостел.

-Олено, почекай, як я скажу мамі про це?!

-Добре, пішли разом, я говоритиму, а ти її перевезеш.

Олексій неохоче підвівся і пішов слідом за дружиною. Ірина Вікторівна сиділа у кріслі перед великим телевізором та пила каву з гарної чашки.

-Ірина Вікторівна, ось ви весь час мені хвалите минулі часи та кажете, що тоді було все набагато краще. Критикуєте мій спосіб життя і мою роботу, – суворо почала Олена.

-Так, і у чому річ? Всім зрозуміло, що раніше було краще, – запитливо глянула на невістку і сина жінка, – А що ти не згоден?

-Чому ж ні? Я з вами цілком згодна. Раніше були “Будинки колгоспника” для тих, хто приїхав до міста. Знаєте?

-Так, знаю. Було дуже зручно і дуже дешево.

-Ось тепер ви можете порівняти. Я визначила вас у хостел. Там теж дуже зручно та дешево. Але якщо у вас є фінансові проблеми, я сама сплачу ваше проживання зі своєї “великої зарплати”. Ви ж вважаєте, що я нічого не роблю. А я й справді з вами нічого робити не можу. Тому поживіть там та порівняйте рівень обслуговування. Усього найкращого вам!

Олена вийшла з кімнати, але потім повернулася і сказала:

– “Будинок Колгоспників”, тобто хостел я вам забронювала, швидко збирайте речі та їдьте, зараз Олексій вільний і вас відвезе. А якщо вас щось не влаштовує, то можете переїхати до Наталі чи повернутися додому. Я ні на чому не наполягаю. Вибір за вами.

І з почуттям виконаного обов’язку Олена сіла за комп’ютер і вперше за останні кілька днів її робота почала швидко виконуватися.

Свекруха ще довго сперечалася з сином, доводила йому, яка в нього погана дружина. Проте вже наступного дня вона все ж таки поїхала додому.

Ставте вподобайку та залишайте коментарі, що думаєте з цього приводу?