– Скоро весілля, вагітна, але після того як почали жити з його батьками хочеться втекти і не повернутися…

Я прошу вас не засуджувати мене, а дати слушну пораду. Зовсім заплуталася в своїй ситуації. Я не можу саму себе зрозуміти.

На серці постійна тяжкість, а в душі – біль. Можливо, я накручую себе в силу свого стану. Я зараз вагітна. Незабаром у мене буде весілля. Я люблю свого майбутнього чоловіка. Поки у нас немає свого житла, тому ми проживаємо з його батьками.

В принципі, все непогано. Його мама і тато люблять мене і намагаються робити так, щоб мені було комфортно в їхньому будинку. А я сама не знаю, що зі мною.

Втратила смак до життя, з’явилися сумніви з приводу заміжжя. Мені подобалася моя свобода. Я любила робити все, що захочу, і ні від кого не залежати.

А тепер мені доведеться зв’язати себе сімейними узами. Хлопець мене сильно контролює, багато чого не дозволяє. Забороняє гуляти з подругами, кудись піти без нього. Я відчуваю себе під замком.

Ми разом виходимо на роботу, разом повертаємося вечорами, потім вечеряємо. Далі ми або разом проводимо час, або він зустрічається з друзями. Компанія у них чоловіча, тому я відчуваю себе в ній зайвою.

Він іде, а я не можу вийти, тому що мені це не дозволяється. Від нудьги я лягаю спати, тому що зайняти себе нічим.

Спочатку я намагалася не звертати на це увагу, але тепер мене сильно напружує ситуація, що склалася. Ще й вагітність непроста.

Мене постійно нудить, сил ні на що взагалі немає. Іноді він сильно злить мене своїми витівками. Постійно вказує мені, що робити. Звичайно, я від усього цього не в захваті.

І мама його вічно мені поради відпускає. «Зроби моєму синочкові то, зроби так». Бісить!

Коли я починаю сумувати за домівкою і хочу відвідати батьків, він категорично проти. Доводиться по кілька днів вмовляти його відпустити мене до них.

А ще він ставить умови. Якщо зроблю щось, значить, поїду. З колегами мені теж зустрітися не можна. У моєї начальниці скоро день народження. Вона запросила всіх співробітників.

А мій хлопець сам йти не хоче і мене не відпускає. Всі колеги будуть там, а я знову просиджу вечір вдома. Невже не можна відпустити мене або разом піти?

Він навіть не питає моєї думки з цього приводу. Не дозволяє і все тут. У мене вже прямо немає ніякого бажання виходити заміж. В голові крутиться думка піти від нього і виховувати дитину самій. Дуже дратує ця ситуація. Мені варто йти? Або, може, це все гормони?