Я одружився з Мариною, коли нам обом було трохи за двадцять. Мати дружини, Світлана Володимирівна, запропонувала нам жити в неї:
– Навіщо ви щось винайматимете? Адже набагато простіше переїхати до мене: квартира велика, ми чудово помістимося.
Ідея не сподобалася тільки моїй матері – Людмилі Павлівні, батька давно не стало, жила вона одна у двоповерховому будинку зі своєю ділянкою та садом.
– Сину, не раджу я тобі з тещею з’їжджатися. Це зараз вона здається милою та доброю, а почнете жити під одним дахом, все швидко зміниться.
Краще б до мене приїхали, тут свій будинок, багато місця, допомагали б на городі та в саду.
– Мам, я б теж з радістю залишився у своїй хаті. Але ж ти знаєш, що звідси нам з Мариною незручно до роботи добиратися, а від тещі всього п’ятнадцять хвилин пішки. Тож ми вирішили жити там.
Почалося сімейне життя: спочатку все йшло просто чудово, ми ходили на роботу, а теща на кілька місяців поїхала в село.
Там, у своєму будинку, жили її старі батьки, яким була потрібна допомога на городі, тому вона часто проводила літо за містом.
Ми з Мариною усі вечори проводили разом: гуляли, ходили в кафе, іноді разом готували роли чи піцу, дивилися серіали, слухали музику.
Однак усе це не могло продовжуватися вічно: вже в середині вересня у квартиру повернулася теща.
Тепер проводити час так, як раніше, не виходило: вечорами теща влаштовувалась біля телевізора у великій кімнаті і, до самого сну, дивилася одну розважальну передачу за іншою.
Нам нічого не залишалося, як після вечері йти у свою кімнату, та дивитися улюблені серіали на ноутбуці.
Більше не було спільного приготування вечері, тепер за справу взялася Світлана Володимирівна. Теща почала вчити доньку, як і що готувати для чоловіка:
– Я дивлюся, ви тут без мене всякою белібирдою харчувалися! Суші, піца, салати – хіба це нормальна їжа? Марино, я навіщо тебе виховувала, вчила готувати?
– Мам, нам така їжа подобається, тому ми її їли. І, взагалі, ми з Петром разом готували, нам було весело так проводити час.
– Якщо ти хочеш, щоб чоловік від тебе не втік, ти маєш його правильно годувати. Готувати м’ясо, супи, борщі, а на салатах мужик довго не протримається.
– Не послухаєшся, його якась жінка спокусить своїми кулінарними здібностями і поведе! І взагалі, навіщо ти його на кухню з собою береш, приготування їжі – це жіночий секрет, не треба втягувати сюди чоловіка.
Марина до матері прислухалася, відмовилася від прогулянок зі мною вечорами, вечері в кафе теж були забуті, а після роботи, вона почала освоювати приготування борщів та котлет.
Не можна сказати, щоб я сильно засмутився змінами у меню, навпаки, таке харчування мені подобалося набагато більше, тільки трохи напружувало те, що дружина у всьому слухалася свою матір.
Наприклад, якось увечері я повернувся з роботи і дізнався від дружини, що вони купуватимуть нову пральну машинку:
– Петре, ми тут із мамою подумали, що нам потрібна нова, давай з’їздимо та купимо. Сьогодні ми знову майстра викликали, пралка майже перестала працювати.
– Марино, ви молодці, звичайно. Але чому ти вирішуєш такі питання без мене? Де ми візьмемо стільки вільних грошей, знаєш, що вся зарплата вже розподілена?
– А ми можемо залізти у скарбничку! – запропонувала Марина.
– Як у тебе все легко! А те, що ми гроші відкладаємо на машину, ти забула? І взагалі, поламалася машинка твоєї матері, от нехай вона й купує нову або, давайте скинемося разом.
А то, коли ми вирішимо у своє житло йти і що, заберемо техніку із собою, чи кинемо її тут і купимо ще одну?
– Який ти меркантильний! Мама і так про нас піклується, їсти готує, у свою квартиру пустила жити. Міг би подарувати їй пралку!
– А я й не напрошувався сюди жити, ми могли у моєї матері оселитися! Так тобі ж ліньки було їздити щодня на роботу на автобусі.
І потім, за проживання у квартирі твоєї матері ми щомісяця повністю оплачуємо комуналку, гадаю, вона не в збитку.
Життя з тещею ставало все важчим. Світлана Володимирівна завжди була мною незадоволена, про що не забувала повідомляти свою дочку:
– Марино, чому Петя знову лежить на дивані? Я, звичайно, розумію, що у нього вихідний, але він міг би тобі допомогти. Взялися б обидва за генеральне прибирання квартири, мені складно вже.
– Мам, але ж він працював увесь тиждень, хоче й полежати трохи, що тут такого. І потім, ми з тобою і самі квартиру приберемо, ось буде у мене кілька вихідних поспіль, наприкінці місяця, і займемося. Навіщо я буду сюди ще й чоловіка залучати?
– Ні, дочко, ти не маєш рації. Чоловік не повинен лежати вдома без діла, так він вщент розліниться, і ти його більше не змусиш нічим займатися.
Чоловіка виховувати потрібно з першого дня після весілля, тоді все у вас буде добре.
Минав час, ми змогли накопичити грошей і купити стару машину. Я тепер весь час пропадав на вулиці, приводив авто в порядок, із задоволенням їздив у справах.
Нерідко кудись відвезти просила мати, тож я із задоволенням погоджувався.
Це не залишилося непоміченим тещею:
– Дочко, ти звернула увагу, що за цей тиждень Петя вже втретє матір кудись возить. То у магазин, то на ринок, то документи оформляти.
А мене він нікуди не пропонує відвезти, хоча міг би, знає ж, що хворі ноги і ходити мені важко. Ти б задумалася, сказала б йому менше кататися у справах свекрухи, а то бензин нині золотий.
Після розмов з матір’ю Марина зазвичай висловлювала мені всі претензії, такі розмови незмінно закінчувалися скандалами.
А я, у свою чергу, скаржився про все, що відбувається, своїй матері:
– Ти розумієш, ось вона начебто непогано до мене ставиться, але, щось не так – завжди я винен. То грошей мало в сім’ю приношу, то цілими днями тебе на машині катаю, а її нікуди не вожу.
Нещодавно налаштувала Марину проти мене, сказавши, що після роботи мужик не може лежати на дивані, а має хапати молоток і бігати по квартирі, щось ремонтувати і прибивати, а краще підлогу мити.
– Так, сину, жити з тещею нелегко. Я давно тебе попереджала, що не варто. Якщо все так складно, а до мене ви не хочете, винаймайте житло.
– Ти знаєш, мам, я б з радістю вже пішов, куди завгодно, але Маринка вперлася. Каже, мама хворіє, одну її залишати не можна, сама не впорається. А їй лише шістдесят, то що мені тепер сидіти і чекати, коли вона богу душу віддасть?
Незабаром Марина була в положенні, ми почали чекати на появу малюка. Теща віддала нам свою кімнату, яка була більшою за площею. Ближче до призначеного терміну оновили шпалери, поставили ліжечко для дитини.
Після появи онука – Альоші, теща на якийсь час перестала пиляти мене, та налаштовувати проти мене дочку.
Але так тривало недовго: коли малюкові був місяць, вона вирішила, що ми даремно цілими днями тримаємо дитину в памперсах.
– Марино, так не можна, це ж хлопчик, я читала, що для них ці ваші памперси шкідливі.
Використовуй пелюшки, можна з марлі зробити підгузки. Ми так ростили наших дітей, тоді і пральних машинок не було, ви теж впораєтеся.
Марина послухалася: почала прати та гладити пелюшки, проте на довго її не вистачило. Вона почала сильно втомлюватися, адже їй доводилося і за малюком стежити, і пранням займатися.
Теща бачила все це, і знову взялася за своє:
– Ось твій чоловік приходить із роботи і одразу на диван. А міг би взяти праску та пелюшки попрасувати, допоміг би тобі. Неправильно ти поводишся з ним, ось він на шию тобі і вліз, від нього зовсім ніякої допомоги.
Того ж вечора Марина підійшла до мене з розмовою про пелюшки:
– Петро, ти міг би мені допомогти, он купа пелюшок, попрасуй, будь ласка, а то в мене сил не залишилося зовсім.
– Марино, а що, памперси в магазині скінчилися, раз ти на пелюшки перейшла?
– Я ж тобі розповідала, вони шкідливі для хлопчиків, ось мама і порадила використати прості пелюшки.
– Ох, ось воно що, знову мама… Якщо вона тобі радила, нехай бере праску і прасує. А я не буду, мені після дня на роботі тільки й залишилося, що прасувати ганчірки!
– Я даю тобі достатньо грошей, щоб купувати дитині памперси, а якщо ти чомусь не хочеш цього робити, то сама і розбирайся з цими незручностями.
Розмова велася на підвищених тонах, звичайно ж, мене почула теща і вирішила втрутитися, вставши на захист доньки.
Незабаром на мене нападали вже дві жінки, було сказано багато образливих слів, і я поставив ультиматум:
– Якщо ти ще не виросла і не можеш без матері, то залишайся з нею! Я більше жити з тещею і дивитись, як вона втручається у все, не хочу. Зараз я йду: захочеш бути зі мною, буду тільки радий!
Я переїхав жити до матері, вона мене підтримала:
– І правильно зробив: якщо Марина має хоч краплю розуму, вона піде за тобою. А якщо з матір’ю залишиться, значить, ніяке сімейне життя у вас все одно не вийшло б.
Марина сильно переживала розлуку зі мною, постійно мені дзвонила, просила одуматись і повернутися. А я, своєю чергою, не погоджувався і пропонував дружині переїжджати до моєї матері.
Теща ніяк не хотіла відпускати дочку:
– Марино, я тобі не раджу поступатися чоловікові, він подумає, що може кожного разу тебе шантажувати своїми вибриками і всі ваші суперечки вирішуватиме подібним чином.
– І взагалі, хіба ти хочеш жити зі свекрухою? Повір мені, я свого часу встигла, нічого хорошого в цьому немає. Вона постійно вказуватиме тобі, що і як робити, пхатиме свій ніс у всі ваші справи.
– Мамо, але він же мій чоловік і потім, у нас дитина, не можу ж я ростити його без батька.
– Нічого страшного в цьому немає, цей так званий батько, на дивані лежить, тобі не допомагає, нічому доброму він сина не навчить.
І потім, доню, я не зможу жити сама, серце останнім часом болить, ноги ледве ходять. Невже ти залишиш мене?
Марина ще кілька тижнів металася між мною та матір’ю, не знаючи, що їй робити і де жити.
Все вирішив випадок: одного дня вона повернулася додому за забутою річчю і почула, як мати говорила з подругою телефоном:
– Скоро вже відваджу Маринку від зятя! Набрид він мені, дочку налаштовує проти мене. Головне, дитина в нас уже є, а тепер Петро й не потрібен.
– Я своїй кажу, що погано почуваюся, одна не зможу, на всі недоліки муженька вказую, по-моєму, мені вже вдалося її переконати!
Після почутого Марина зібрала речі та переїхала до мене, більше жити з матір’ю вона не хотіла! А як би ви вчинили, почувши таке?
