У мене тут дилема, прибігла до мене стривожена подруга. Я ж спілкувалася з чоловіком в соціальних мережах, бачила його фото, по скайпу говорили мало не щодня. Я закохалася по вуха. Та є одне “але”.
Він нижчий на 20 сантиметрів. Не такий коротун, просто в подруги зріст 185 на хвилиночку, то тут не всі чоловіки зможуть з нею в зрості порівнятися. А Люда і справді закохалася та тепер страждає, каже в нього наміри серйозні, він доволі забезпечений, пропонує з’їхалитися. А я, я не зможу… – реве Людка.
Ну от уяви, весілля, я в білій сукні і що, в кросівках? Ну як так, чому життя таке несправдливе, 34 роки я чекала на свого принца, а він виявився трішки з дефектом. Я в шоці від такого настрою подруги.
Спробувала їй мізки на місце поставити, кажу чоловік майже мрія, такого не знайдеш, і що що зріст, якщо ти підбори не взуваєш, то майже не видно, бо різниця в 20 см це якщо Людка свої кабли нятягне, а так 9 максимум 12 сантиметрів розділяють їхнє щастя.
А вона всеодно реве. “Ти розумієш, це ж на все життя, а якщо я сина народжу від нього і він теж такий коротун буде. І я ж на підборах нікуди не вийду навіть, тепер кросівки і балетки носитиму, не можу…..”.
Сльози ллються в Люди рікою. Я звісно сумніваюся що син буде коротун. Якщо в цього Сергія зріст майже 172 см ну так, плюс мінус, то для чоловіка це нормально меті так здається, ніхто ж не винен що в Люди “модельний” зріст.
Та і з іншого боку, проміняти жіноче щастя на якісь підбори, дурість, хіба ні, тимпаче що вона йому і на підборах подобається.
