— Слухай, Лідо, а це правда, що твоя мати теж має право на половину твого майна? — спитав Сергій, як тільки но увійшов до квартири та побачив дружину

Сергій повернувся додому схвильованим.

— Слухай, Лідо, а це правда, що твоя мати теж має право на половину твого майна? — спитав Сергій, як тільки но увійшов до квартири та побачив дружину.

— Що моя мати має? – Не зрозуміла Ліда.

— Якщо тебе не стане, вона, як і я, теж буде твоєю спадкоємицею? Це правда?

— З чого це мене раптом не стане?

— Я говорю: «якщо»! Розумієш?

– Ах, якщо! Ну, тоді так. Моя мати отримає половину. Адже вона моя мама. І твоя матиме право на половину твого майна. Якщо раптом тебе не стане, а вона ще жива.

— Я з тобою зараз серйозно розмовляю, Лідо, — обурився Сергій. — А ти дурепу городиш якусь. Слухати гидко.

— Чому дурепу?

– Тому що! — схвильовано відповів Сергій. — По-перше, я не маю ніякого майна. І тобі це добре відомо. Отже, моя мама нічого не отримає, якщо переживе мене. А по-друге, мова зараз не про мене і не про мою маму, а про тебе.

– Про мене?

– Звичайно! Адже все майно, яке є в нашій родині, воно записане на тебе. До чого тут я і моя мама?

— Загалом, Сергію, ти, звичайно, маєш рацію, — погодилася Ліда, — майно записано на мене. І твоя мама до цього не має відношення. Але ж це моє майно. Воно в мене було ще до того, як я одружилася з тобою. На кого ж воно має бути записане?

– Ось! — вигукнув Сергій. — Про це я й говорю. І коли тебе не стане, я отримаю лише половину, а іншу половину отримає твоя мати.

— Що ти хочеш від мене, Сергію? – відповіла Ліда. – Докладно можеш пояснити?

— Я хочу сказати, що це несправедливо. Я – чоловік! І якщо тебе не стане, то твоє майно має дістатись мені! І лише мені. І більше нікому. Тому ти маєш якнайшвидше все своє майно переписати на мене. Обіцяй, що це зробиш. Бо якщо ти цього не зробиш, я не знаю тоді, як мені жити далі. Я тоді вирішу, що ти ніколи не любила мене.

– Добре. Я перепишу все наше майно на тебе. Якщо ти не знаєш, як жити далі та сумніваєшся в моєму коханні.

– Правда? Ти це зробиш?

– Зроблю. Але я маю до тебе одне питання.

— Ти можеш сміливо питати мене про що завгодно. Слухаю тебе уважно.

– Дивись. Я все перепишу на тебе. Але якщо тебе не стане, то мені дістанеться лише половина? Так? А іншу половину забере тоді твоя мати?

— Ну, так, — трохи розгублено відповів Сергій.

– Ось і я про що! – сказала Ліда. Сергій замислився.

— Цього не станеться, — впевнено відповів Сергій. — Тому що я житиму дуже довго. І переживу всіх. Тим більше свою маму і твою маму. Так що не бійся, сміливо все переписуй на мене.

— Тоді я не розумію, навіщо все переписувати на тебе, якщо ти й так переживеш усіх?

Сергій знову замислився:

— А що як не переживу? – сказав він після довгого роздуму.

— Тоді тим паче! – відповіла Ліда. — Ми повертаємось до мого питання. З чим я залишусь? Може, залишимо все як є? А я намагатимусь жити довго.

— Ні. Давай, про всяк випадок, перепишемо на мене. А то раптом ти довго не проживеш. Намагайся, не намагайся. Будь-яке може бути.

– Добре. Давай. Але раптом і ти недовго мучишся? Тоді мені дістанеться лише половина, а половину забере твоя мама. А моя мати взагалі ні з чим залишиться. Сергій знову замислився.

— А як що ти напишеш заповіт? І все тільки мені одному!

— Заповіт можна оскаржити. Або змінити. Але у будь-якому разі моя чи твоя мама щось отримають.

Сергій замислився знову. Але нічого путнього йому в голову не йшло.

— Якесь замкнуте коло виходить, — сказав він. — Я — у розпачі. Не знаю що робити. Я їсти не можу, спати не можу, знаючи, що твоя мама має право на половину всього твого майна.

– Є один вихід.

– Який? Говори швидше. Я на все згоден, аби припинити ці муки.

— Нам треба якнайшвидше розлучитися.

– Ти думаєш?

– Звичайно! Тоді, якщо мене не стане, тобі не доведеться хвилюватись.

– Чому?

— А з якого дива? Адже причин для хвилювання не буде. Ми станемо один одному чужими людьми. А на твоєму місці опиниться інший. От нехай він і мучиться цим питанням. Так йому й треба. Думаю, що це єдине правильне рішення у цій ситуації. Так ми й зробимо.

– Я не згоден! – Упевнено відповів Сергій. — Як чоловік я матиму право хоча б на половину. А якщо я зараз з тобою розлучуся, взагалі нічого не отримаю.

— Але ти будеш спокійним.

— А я вже спокійний, — упевнено відповів Сергій. — Вже нічого не хвилює.

— Ні, Сергію. Адже я бачу, що ти зараз так говориш, тільки щоб мене заспокоїти. А насправді ти дуже переймаєшся. А я не можу бачити, як ти страждаєш. Бо люблю тебе. І тому ми розлучаємося.

Ставте вподобйки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?