Продумана невістка…

– Мамо, тату, зустрічайте! А ось і ми!

У дверях стояв Діма з молодою дівчиною. Ганна Володимирівна, мати Діми, відразу помітила її бездоганне укладання та дорогий одяг.

– О, Дімо, привіт, мій любий! Оце сюрприз! – заметушилась мама, витираючи руки об фартух.

– Знайомтеся, батьки, це Марина – моя наречена!

– Здрастуйте… – зарозуміло простягла дівчина, навіть не намагаючись приховати свою зневагу.

– Ой, як приємно, тим більше ви така красуня! Чули, чули – Діма нам стільки про вас розповідав! – намагалася бути чемною мама.

– Ну, що ви, що ви… – пирхнула Марина. – Приємно познайомитись, не знала що у Діми такі товариські предки…

– А давайте одразу ж за стіл! У мене пиріг із яблуками! Смакота! – Запропонувала мама.

– Ой, ви знаєте, а я на дієті. Доглядаю за фігурою, самі розуміє, це така праця, варто тільки рот відкрити й бац, три кіло плюсом, – відповіла Марина.

– Ну, може, чайку? Зеленого, з жасмином, – розгублено спитала мама.

– Гаразд, тільки якщо чай. І без цукру, будьте ласкаві. Лимон можна, – поблажливо кивнула дівчина.

…Як син з нареченою пішли, Ганна Володимирівна запитала чоловіка:

– Ну, що скажеш?

– Та що тут казати, – зітхнув Ігор Дмитрович. – Бачу, що вона собі на думці. І ця її манера розмовляти… Як із прислугою! Дратує, чесно.

– А цей вираз обличчя! – обурилася дружина. – Мов королева приїхала, їй Богу!

– А Діма такий задоволений… Дивно, – похитав головою батько. – Невже не бачить, як вона розмовляє з нами? Так, точно кажуть – любов сліпа…

…Через місяць зіграли весілля. Діма з Мариною оселилися у квартирі молодої дружини у сусідньому місті. Батьки часто зідзвонювалися з сином, а у вихідні їздили в гості.

– Мамо, у нас для вас чудові новини, думаю, ви будете раді! – приголомшив батьків син при черговій зустрічі.

– Що трапилося? Говори швидше, не тягни!

– Марина чекає на дитину! Мамо, тату – ми станемо батьками!

– Ура! У нас буде онук! Або онука.

– І ще, – втрутилася Марина, – ми плануємо розширення квартири. Над цим і працюватимемо найближчим часом. Так, Дмитре? – Вона повернулася до нього.

– А що не так із вашою квартирою? – Запитав Ігор Дмитрович.

– Вона маленька для сім’ї із трьох людей! І район не престижний! – сказала, як відрізала, Марина. – Садок поганий і школа така сама. А у хорошому районі все на рівні…

…Минуло пів року. Діма знову зателефонував батькам:

– Мамо, тату, нам би поговорити…

– Звісно, ​​синку! Щось сталося? Ти ж знаєш, якщо потрібна наша допомога, ми чим зможемо…

– Річ у тім, що… Загалом, як тобі такий варіант – ви продаєте свою квартиру, та переїжджаєте до нас…

– Що? – ахнула мама. – Навіщо? Не розумію, а навіщо переїжджати, й тим більше квартиру продавати… Щось сталося? Ви посварилися?

– Ні, ми не посварилися. Як ви не розумієте? У вас велика квартира, продасте її – і нам вистачить грошей на перший внесок в новобудові. На велику, світлу квартиру. – Заявила Марина, забираючи у Діми телефон.

– А там малюк з’явиться, будете напохваті! Багато хто так робить, до речі. Одні мої знайомі…

– Тобто ми маємо покинути свою квартиру, друзів, роботу… І переїхати до вас? – не дав домовити Марині Ігор Дмитрович.

– Звісно, ​​а що тут такого? Звичайна побутова схема, – відрізала Марина. – Тим більше це ж ваш онук! Або онука. І взагалі, всі батьки допомагають своїм дітям. Так завжди було…

– А ти не думала, що ми хочемо пожити для себе? Як тобі така схема? – обурилася її свекруха.

– Та гаразд! Для себе… Адже сидите вдома все одно, без діла! – пирхнула Марина.

– Загалом, – додав Ігор Дмитрович, – ми самі виховували сина, без допомоги бабусь та дідусів. Чому ви думаєте, що не впораєтеся? Ви з іншого тіста? І до чого тут наша квартира?

– Тому що я не збираюся витрачати своє життя на памперси та сорочечки! – відрізала Марина. – У мене кар’єра! Зрозуміло?

– Але ж… Ми розраховували на вас. Рідні ж люди! – розгубився Діма.

– Синку, ми тебе любимо звичайно і багатьом можемо пожертвувати, але це занадто! – твердо сказала Ганна Володимирівна.

– Ми допомагатимемо вам порадою, грошима, приїжджатимемо в гості. Але переїжджати й віддати вам своє життя – це вже вибачте!

– Мамо, тату, я… Я не думав, що ви так відреагуєте… Я, чесно сказати, здивований, – у голосі Діми чулося розчарування.

– А ти гадав, що ми кинемо все і побіжимо до тебе? – усміхнувся тато.

– Ну… Так… А що тут такого? Мамо, ну що ми такого поганого запропонували вам? Нічого. Жили б разом, дружно, і всім було б добре, – зізнався син.

– Дімо, зрозумій, – м’яко сказала мати, – ми хочемо бути поруч з онуком, але не ціною своєї свободи.

– Ми можемо приїжджати до вас у вихідні, допомагати з малюком, коли потрібно. Але жити з вами – це перебір!

– І взагалі, – додав Ігор Дмитрович, – ти ж знаєш, що у нас у квартирі всі стіни наповнені нашими спогадами.

– Тут кожен куточок нагадує про твоє дитинство, про наші свята, про щасливі моменти. Як ти можеш пропонувати нам просто взяти все це, та продати? Продати наш рідний куточок?

– Мамо, тату, я… Я просто хотів якнайкраще… Щоб усім було добре, – зітхнув Діма.

– Ми знаємо, синку, – заспокоїла його мати. – Але є речі, які не можна купити чи продати. Наша незалежність – одна з них.

– І потім, – усміхнувся тато, – ти ж не хочеш, щоб ми зіпсували вам сімейне життя? Ми заважатимемо, бурчатимемо, даватимемо поради… Ти ж знаєш, як це буває з батьками! Діти мають жити окремо – золоте правило!

– Та вже ж… – засміявся Діма. – Гаразд, батьки, ви напевно маєте рацію. Я просто… Просто хотів, щоб ви були поряд і думав, що це класний варіант. Мені так здавалося.

– Ми теж хочемо бути поряд, синку, – сказала мама. – Але ж на своїх умовах. А знаєш, що? Ми вже придумали – їздитимемо до вас кожні вихідні! Тож готуйтеся!

…Після однієї з поїздок батьки повернулися додому засмучені.

– Ну і день… – зітхнула Ганна Володимирівна, знімаючи пальто.

– Та вже ж, – погодився Ігор Дмитрович. – Вона навіть не запропонувала нам залишитись на вечерю. Жах…

– А цей її тон! Наче ми їй щось винні! Неприємна все-таки особа, наша невістка, – обурилася мати.

– А Дімка? – похитав головою батько. – Дивиться на неї, як на богиню, а на наші зауваження навіть не реагує.

– А пам’ятаєш, як вона сказала про мій пиріг із вишнею? – засмучено промовила вона. – “Занадто калорійно для мого малюка, моє цікаве положення – не привід погладшати”.

– А як вона розмовляла з продавчинею в крамниці, коли ми їздили за ліжечком! – продовжувала обурюватись Ганна Володимирівна. – Немов та їй щось винна! Взагалі створюється відчуття, що їй усі винні, ти не знаходиш?

– І ці постійні дзвінки по роботі! – Додав Ігор Дмитрович. – Навіть, коли ми приїхали в гості! Мабуть, і спить з цим телефоном.

– А Діма… – зітхнула вона. – Він такий добрий, такий наївний. Нічого не бачить далі свого носа!

– Ну, Ганно, – заперечив батько. – Він просто любить її. І це найголовніше. А любов сліпа.

– Але, як же так, – засмутилася Ганна. – Невже вона не бачить, як ми намагаємось? Як хочемо, щоб у них все було добре…

– Та бачить вона все, – твердо сказав батько. – Просто це їй не цікаво. У неї інші пріоритети. І вона приймає все, як належне. Продумана вона, пам’ятаєш, як із квартирою нас ламала?

– Та пам’ятаю. І що нам робити? – спитала Ганна.

– Любити нашого сина, – відповів батько. – І прийняти його вибір. Навіть, якщо він не збігається із нашим.

– Але ж як… Як можна її прийняти… – почала Ганна.

– А ось так, – перервав її Ігор Дмитрович. – Ми можемо не схвалювати її поведінку, але маємо поважати вибір нашого сина.

– Ех… – зітхнула мати. – Як же важко це прийняти…

– Знаю, – обійняв її чоловік. – Але що вдієш? Вони дорослі люди. І у них своє життя.

– А що ж буде, коли з’явиться дитина? – Запитала вона.

– А ось про неї ми маємо подбати, – усміхнувся батько. – І зробити все, щоб малюк ріс у коханні та повазі, попри всі наші розбіжності.

– Ти маєш рацію, – заспокоїлася Ганна. – Зрештою, головне – це щастя нашого сина.

– І нашого онука. Або онуки, – додав Ігор. – А з Мариною… Що ж, сподіватимемося, що вона буде кращою, коли стане мамою. Раптом станеться диво.

– Та вже ж… – зітхнула мати. – Залишається тільки сподіватися…

Слушне рішення ухвалили батьки? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки. Дякую, що читаєте мої твори!