– Слухай, ну ти ж розумієш, що розписуватися зараз – це повна маячня, – почав він. – Ти що, хочеш, щоб з нас всі сміялися? Це ж класика жанру – весілля “по зальоту”, ніби ми школярі! Та й потім, куди нам поспішати?

З Настею Денис завжди був чесний. Він не брехав, коли казав, що вони обов’язково зареєструють їхні стосунки у РАЦСі, він справді цього хотів.

Тим більше його батьки, люди в досить солідному віці, не визнавали жодних “цивільних шлюбів”, називаючи це просто співмешканням, а Настю – “ця, твоя”.

Так, він обов’язково зробить їй пропозицію. Трохи згодом. Він не ошуканець, він чесна людина. І взагалі – вона що, кудись поспішає?

Навіщо їй ця реєстрація “ось прям зараз”? Вона що йому не довіряє? Сказав, що одружаться, значить, одружаться. І нема чого йому про це нагадувати кожні пів року.

Однак до кінця третього року їхніх стосунків Настя пред’явила Денису тест із двома смужками. Денис навіть заперечувати не став – саме він у пориві емоцій знехтував безпекою, хоча Настя попереджала його про наслідки.

Тоді він знову просто зіграв на її почуттях – “ти що, мені не довіряєш?” І ось підсумок.

– Слухай, ну ти ж розумієш, що розписуватися зараз – це повна маячня, – почав він. – Ти що, хочеш, щоб з нас всі сміялися? Це ж класика жанру – весілля “по зальоту”, ніби ми школярі.

– Я хочу, щоб наша дитина з’явилася на світ у законному шлюбі! Щоб у неї були й мати, і батько. А хто там сміятиметься, мене взагалі не хвилює! – відповіла Настя.

– Почекай. Що означає – не хвилює? Та й потім, куди нам поспішати? Дивись – зараз у тебе живіт буде рости, виглядатимеш не дуже. Кому ти потім весільні фотки покажеш? А сукня?

– Ти уявляєш, як на тобі сидітиме сукня?

– У мене дуже маленький термін. Ще місяці два точно нічого помітно не буде. Та навіть якщо і буде! Денисе. Це ж твоя дитина!

– Звичайно. Хіба я відмовляюся? Я кажу, що нам нікуди поспішати. Я дитину своєю визнаю і без шлюбу – всього один зайвий папірець. А розпишемося потім. Років через п’ять. Тоді й малюкові буде цікаво стати учасником нашого свята!

Настя нічого не хотіла чути. Вона твердила своє:

– Дитина повинна з’явитися у шлюбі!

Вона навіть пустила в хід важку артилерію: нагадала Денису, що його батьки досі не вважають її членом сім’ї, чи приймуть вони онука від “цієї”?

Дениса навіть цей аргумент не переконав. Дитину він визнає, а весілля не буде.

– Та чому? – Не витримавши, підвищила голос Настя.

– Та тому! – теж закричав Денис. – Дід мій на ладан дихає, а квартиру мені заповів! Коли я її продам, іпотеку можна буде всього на п’ять років взяти, щоб щось нормально купити!

– І… що? Як реєстрація шлюбу завадить купівлі квартири?

– Ой, не прикидайся, га?.. Після РАЦСу квартира буде спільно нажитим майном, і при розлученні ти на законних підставах відпиляєш у мене половину, ну чи частину!

– Денісе, – Настя не помічала, що плаче. – Ти… як ти може так думати про мене?.. Розлучення, майно… Ми ж… любимо одне одного… У нас малюк буде…

– Саме так! Ще й аліменти можеш навісити на своє утримання!

– Але як же… ти… ти настільки мені не довіряєш?

– Аналогічне питання. Якщо ти мені довіряєш, навіщо тобі шлюб?

Настя не стала ні сперечатися, ні просити, ні запевняти в тому, що вона не має жодних меркантильних інтересів. Навіщо, якщо Денис усе вже вирішив за обох?

І ще вона знала точно, що одна вона дитину не виховає. Значить… Отже, хоч як це бридко усвідомлювати, доведеться вирішувати радикально.

Через кілька днів, коли Денис був на роботі, Настя зібрала свої речі та зникла у невідомому напрямку. Телефон, мабуть, вона змінила або просто заблокувала Дениса, у соцмережах внесла його до “чорного списку”.

Денис спочатку активно її шукав, потім сильно турбувався, чи не трапилося з нею чогось поганого, а потім створив новий акаунт в соцмережі й зміг заходити до неї на сторінку – вона заходила в профіль і навіть викладала фотографії якихось пейзажів і глибокодумні цитати філософів.

Отже, з нею все гаразд. Злегка напружувало те, що вона може подати в суд на встановлення батьківства та аліменти, проте пройшов майже рік, а від Насті, як і раніше, жодних звісток не було. І Денис видихнув. Значить, так треба було. Все вірно.

За наступні сім років він успішно реалізував свій план: квартира з хорошим ремонтом, найсучасніша техніка, не дешева машина і навіть деякі накопичення на рахунках.

На жаль, батьки один за одним пішли в інший світ і не можуть розділити з ним радості створення сім’ї, але що ж тепер? Це життя.

Про Настю він іноді згадував з ноткою легкої ностальгії, заходячи на її сторінку до соцмережі. Вона тепер досить часто викладала там інформацію: ось чоловік, ось маленька донька, ось наш собака.

І… так. Видно, красуня-дочка була єдиною дитиною Насті. Що вже там вийшло, невідомо, але факт залишається фактом – їхньої спільної дитини не існувало. “От і добре!” – вкотре радів Денис.

Він познайомився з гарною молодою дівчиною, Регіною, в яку закохався без пам’яті й вже за кілька місяців запропонував їй розписатися.

Вона відповіла згодою та поділилася планами на спільне життя: троє діточок, пироги у суботу, сімейні пікніки. Денису здавалося, що він знайшов свій ідеал, і спочатку був нереально щасливий. Близько пів року.

А потім його чомусь почало підводити здоров’я. То серце, то тиск, то задишка. Це було дивно, враховуючи його досить молодий вік, відсутність шкідливих звичок та непогану спадковість щодо серцево-судинної системи.

Лікарі знизували плечима і говорили про хронічний стрес, погану екологію, радили більше відпочивати та менше нервувати.

На жаль, їхні рекомендації не допомогли. Через рік після весілля у Дениса трапилося два ін сульти поспіль, а надії на одужання майже не було: він навіть говорити не міг і ледве ворушився.

Регіна була уважна та дбайлива. Вона працювала в галузі фармакології й могла дістати найрідкісніші ліки. До того ж вона, хоч і найняла доглядальницю, і сама доглядала чоловіка.

Годувала з ложечки, читала йому книжки, довго сиділа поруч, гладила по голові й говорила, що все буде добре. А Денис…

Мабуть, вірив, бо вірити дуже хотілося. Міркував він зараз з великими труднощами, тим більше, що більшу частину дня він спав під впливом ліків.

Прозріння настало раптово. Якось він прокинувся пізно ввечері. У квартирі було тихо і темно, лише з-під дверей, з коридору, пробивався промінчик світла.

Двері безшумно відчинилися, і Денис побачив Регіну, що стоїть на порозі в гарному чорному пеньюарі.

Вона розмовляла з кимось телефоном і, мабуть, зайшла переконатися, що не потурбувала чоловіка. Подумки посміхнувшись, Денис поспішно прикрив очі.

– Так, звичайно, спить, – пролунав бархатистий голос Регіни. – Накачаний усім, чим можна. – Пауза. – Та кинь! Лежить, як пень, навіть не розмовляє.

Вона знову вийшла в коридор, але двері, мабуть, забула прикрити, тому Денис, хоч і з силою, – але чув її?

– Яке розлучення, ти що, з глузду з’їхав! У цей план скільки сил вбухано! Кажуть, недовго залишилося… Ні, ніхто не зрозуміє… І не здогадається.

– Ні, я одна спадкоємиця! Ні дитини, ні кошеняти… Так звісно (тихий смішок), скоро на новосілля запрошу…

Денис тихо схлипнув і зрозумів, що плаче.

– Вже скоро… – звучали в його голові слова дружини. – Ні дитини, ні кошеняти… От тобі й нікуди поспішати! А могло ж бути по іншому…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!