Смішна історія моєї мами, як вони з сестрою за яблуками ходили.
Працювали вони разом на взуттєвій фабриці, лише у різних цехах. Мама працювала заготівельником, кроїла вручну експериментальне взуття, а тітка Настя працювала на складі та видавала товар для закрійників.
Не знаю, хтось їм сказав у цеху про занедбаний сад із яблуками. І вони вирішили набрати, а з собою нічого немає. І знайшли вони матеріал від пакування та попросили швачку зшити їм мішки. Оскільки було багато матеріалу, вона і пошила великі.
Поїхали вони до кинутого саду за яблуками з дядьком Вітей на їхній машині. Під’їхати близько до саду йому не вийшло, дядько Вітя залишився в машині. А мама і тітка Настя пішли до саду з мішками, назбирали майже повні мішки яблук. А коли треба було їх нести, тут і настала халепа.
Мішки настільки великі, що вони не змогли їх зрушити з місця. Стали тягти удвох, брати мішок і перетягувати на невелику відстань, а потім поверталися за іншим. Але дивлячись на ці мішки їх роздирав сміх, і вони ніяк не могли їх нести.
Мама запитує сестру, кого вона просила пошити мішки, вона відповіла: «Так Машу попросила». А Маші працювати треба, тому вона швидше склала матеріал від пакування, пошила з двох боків і готовий мішок. Так вони пронесли ці мішки небагато.
Тітка Настя каже: “Піду свого покличу, нехай допоможе”. Дядько Вітя мішків не бачив, вони в сумках були. Коли тітка Настя покликала його допомогти, він зачинив машину та прийшов. Вони сиділи на траві і сміялися з себе. Він прийшов і був шокований мішками. Він чоловік, і не зміг підняти жодного з них.
Так вони якось утрьох донесли ці два мішки до машини, потім ніяк не могли їх повантажити в неї. Розкладали за сумками яблука, а потім мішки вантажили у багажник. Коли приїхали, кажуть, а самі не можуть утриматися від сміху.
Оце Маша допомогла. З цієї історії досі сміємося всією сімʼєю.
