Мені буває часом нестерпно соромно перед чоловіком та його батьками за поведінку своєї мами. Вона може поставити абсолютно нетактовне питання, завжди намагається урвати якусь вигоду, голосно обурюється, що свекри погано нам допомагають, а нас із чоловіком на своєму горбі тягне тільки вона.
Хоч і свекри в міру сил допомагають, і чоловік намагається утримувати нашу сім’ю. Але мамі все одно цього здається мало. Вона ж допомагає набагато більше.
Просто у мами така можливість є, а свекри не мають такої можливості. Та й нам із чоловіком зараз лише по двадцять п’ять років, ще тільки починаємо будувати кар’єру. Вже не хочеться звертатися до неї по допомогу.
Мама все життя працює у торгівлі. Свого часу і на ринку з лотка торгувала, і з Туреччини величезні сумки возила, і магазинчик свій примудрилася відкрити, потім ще один і досі утримує їх на плаву.
Я звикла до маминого оточення з дитинства. До всіх цих гучних жінок, які за словом у кишеню не лізуть, до завалів товару в нашій невеликій квартирці, до частих маминих поїздок. Це все мені було знайоме, але це не моя атмосфера. Своє життя пов’язувати із торгівлею я не хотіла.
Мама намагалася дати мені все найкраще. У мене завжди був модний одяг, якесь класне канцелярське приладдя, з часом мама купила іншу квартиру, де в мене була своя кімната. Але при цьому мама була завжди грубуватою, вона не підбирала слова ні для мене, ні для оточуючих.
У школі я рідко запрошувала когось у гості, тільки якщо мати точно не з’явиться вдома в цей час. Тому що їй нічого не варто було назвати моїх подруг якимось образливим словом, а потім почати бурчати, що вожу до нас годувати всяких приблудних, а потім золото перераховувати доводиться.
Мама завжди була жадібною. До гостей своїх виносила і посуд дешевий, а в нарізку йшли сир та ковбаса не найкращої якості. Мама фиркала, що людям по суті своїй байдуже, що жерти, тому витрачати на них хороший продукт не має сенсу.
На мене її жадібність не поширювалася. Вона могла побурчати, що я швидко зношу одяг і на мене не напасешся, але завжди привозила мені гарні речі. Тож я маму любила, але частенько мені було за неї соромно.
Ще в університеті в мене з’явився хлопець. Зустрічалися не один рік, все серйозно, але з мамою я його знайомити не поспішала. Припускала, що мати може влаштувати.
Мій хлопець не з багатої сім’ї. Батьки виховують ще молодшого брата, живуть вони у двокімнатній квартирі.
Щоб оплачувати своє навчання, моєму хлопцю доводиться самому на це заробляти. Мама у нього в якомусь коледжі працює, а тато ремонтником на водоканалі.
Люди вони дуже добрі, але небагаті. Це одразу видно по старому ремонту у квартирі, по одягу, за продуктовим набором, який у них у холодильнику. Я і свою сім’ю багатою не вважаю, але на їхньому фоні ми все-таки багатії.
Мій наречений познайомив мене з ними через пів року після того, як ми почали зустрічатись. А ось я з жестом у відповідь не поспішала.
Ми кілька разів із хлопцем із цього приводу навіть сварилися, він думав, що я його соромлюся через матеріальне становище його родини. Але все було не так, мені заздалегідь було соромно, що може зробити моя мама.
Але коли ми зважилися та подали заяву до РАГСу, далі відкладати було вже неможливо. Я оголосила мамі, що в суботу до неї прийде знайомитись мій наречений. Реакція мами була очікуваною – почала випитувати, що за наречений, де працює, чи є квартира, машина, і все інше.
Почувши, що нічого з цього немає, мама фиркнула “зять – нема що взяти” і втратила до розмови інтерес. Про те, що ми вже подали заяву, я вирішила мамі не говорити.
Перша зустріч пройшла жахливо. Мама вела допит, задаючи моєму нареченому всілякі неприємні запитання. Кінцівка мене вбила.
– Ну, ти ж бідний, як церковна миша. Що ти можеш дати моїй дочці?
Таке відчуття, що вона мене намагалася вигідніше продати. Я не витримала, втрутилася у розмову та сказала, що давати мені нічого не треба. Ми самі всього досягнемо. Разом. Мама подивилася на мене, як на дурепу, але промовчала.
Тоді ж я мамі видала, що дату реєстрації вже призначено. Мамі це не сподобалося, бо таке питання пройшло повз неї.
Вона почала говорити, що нічого не готове, часу мало, як ми збираємося все влаштовувати. Ми ж нічого влаштовувати не збиралися. Розпис, а потім із батьками в кафе трохи посидіти.
– Ось, що значить за бідність заміж виходити. Ні сукні, ні гостей, ні фотографа, – сказала мама.
– Та що ти таке кажеш? Яка бідність? Ми просто не хочемо влаштовувати цирк із нашого весілля. Та й гроші на це витрачати сенсу не бачимо, – обурилася я.
– Ми не хочемо витрачати гроші, бо їх ми не маємо.- у відповідь кинула мама.
Я вважала за благо закінчити цей вечір знайомства. Наречений і так сидів у шоці від маминої поведінки.
Мама потім ще довго шаленіла на тему такого необдуманого вчинку з мого боку. Потім заявила, що хоче обговорити з його батьками подарунок на весілля. Цю зустріч вони провели без мене.
Мама сама зідзвонювалася з мамою нареченого і вони домовлялися про зустріч. Думаю, що там розмова велася приблизно в тому ж дусі, що й при знайомстві з нареченим.
Саме весілля пройшло непогано, якщо не вважати, що мама весь вечір бубоніла, що і ресторан можна було обрати краще, і костюм у нареченого такий собі. Атмосфера загострилася, коли батьки дарували подарунки. Свекри віддали конверт з грошима, куди мама негайно сунула носа, як тільки я відвернулась.
– Та ніби милостиню жебракам зібрали, а не синові на весілля.
Я відразу постаралася змінити тему, бачачи, що ситуація виходить з-під контролю. Тут мама підвелася і голосно заявила, що на відміну від деяких вона свою дитину любить, тому дарує нам із чоловіком квартиру.
Ми з чоловіком були в шоці, свекри теж, я швидко змінила тему на ремонти, меблі та обговорення інших безпечних речей. Але осад від маминої поведінки залишився.
Виявилося, що квартиру мама купила на моє ім’я вже дуже давно, просто раніше її здавала, бо мені не було потреби. А тепер ось зробила там ремонт та подарувала ключі. Подарунок шикарний, але як він був піднесений.
З того часу мама не втрачає нагоди наголосити, що молодій сім’ї допомагає тільки вона. А свекри й самі в злиднях, і сина такого ж виростили. І у що я тільки вляпалася.
Хоча чоловік у мене працює, шукає завжди краще місце, намагається розвиватися в професії, щоб стати гарним фахівцем. А його батьки постачають нас дарами свого саду, консервацією, допомагають завжди.
Але мамі здається, що допомагає лише вона. Зламався холодильник – вона купила нам новий, хоч ми й не просили. Потім дарувала путівки на відпочинок (а то коли ще тебе твій жебрак звозить). Подарунки завжди шикарні, але як вона їх робить!
Я бачу, що і чоловікові, і його батькам неприємна поведінка моєї мами. Мені вони нічого не висловлюють, звичайно, але ж я не сліпа. А мати змінювати нічого не збирається, їй і так нормально. Тим більше вона вважає, що просто говорить правду.
