-Совісті у вас немає! Зовсім нема! Старенького покинули! Єві життя не даєте, безсовісні! Все лише собі, тільки собі! Рідня називається!

-Ой, привіт, Оленко. Привіт, сестричка. А я тут недалеко була, повз, так би мовити, проходила. Думаю, до вас у гості заскочу. Про життя поговорити… Та й скучила за вами, адже не чужі ми. Рідня…

Олена привіталася з тіткою і непомітно перезирнулася з матір’ю – ага, знаємо, скучила вона… Мимо проходила. Точно… Так вони й повірили.

-Добрий день, тітко Надя, ми так і зрозуміли. Чаю? – запитала Олена, відкриваючи шафку з посудом.

-Ой, із задоволенням. Зелененького! – неквапливо розташувала на стільці пишне тіло тітка Надя…

Тітка Надя, молодша сестра Наталі, матері Олени. І в гості вона просто так не заходила жодного разу. Ну, не пам’ятала Олена такого випадку. Та й повз проходити теж не варіант. Тітка Надя із сім’єю живе в передмісті, а Олена з мамою в самому місті.

Отже, шлях зовсім не близький. Та й видно, що тітка ретельно збиралася в дорогу. Зачісувалась, фарбувала очі і взагалі наводила марафет. Не те щоб Олена відчувала до тітки Наді велику неприязнь, ні. Просто вона достеменно знала, що тітка прийшла не просто так. А з дуже важливого приводу.

“Цікаво, грошей позичити прийшла чи випросити щось? Он очима все роздивляється на всі боки… Прицінюється начебто. А може й справді в гості зайшла, а я тут усілякі речі про неї думаю.” – раптом присоромила себе Олена і зашарівшись, кинулася подавати тістечка, намагаючись приховати рум’янець … Але тітка заговорила і Олена заспокоїлася. Світ незмінний і тітка Надя теж…

– Я ось що скажу тобі, Наталя, дітки то у нас добрі. Та не завжди щастить їм, діткам нашим. Ось Єва моя, наприклад. Яка вже розумниця-красуня, все при ній, а от не щастить. Ні з роботою, ні в особистом … Не те що деяким… – злегка повернула очі в бік Олени тітка.

Олена мало чайник не впустила. Вона то до чого, що у Єви з роботою не ладнається та з чоловіками?

-Тітка Надя, Єві вчитися треба було. І робота була б хороша і чоловік дивишся знайшовся, – відповіла Олена, але тітка наче й не чула її слів. Явно мала шляхетну мету.

…І Олені і її двоюрідній сестрі було по двадцять дев’ять. Олена до свого віку вже була непоганим, перспективним стоматологом. А Єва працювала у мережевому магазині техніки. Ще Олена чудово пам’ятала, вступаючи в інститут і ночами сидячи над підручниками, єхидні слова тітки.

-Ой, не можу, знайшла теж собі професію. Ще й навчатись стільки. Для жінки головне що? Сім’я! Заміж вийти вдало їй треба, ось що! А заміж вийшла добре, і дипломи не потрібні і ступеня, і освіти. Вони з каструлями та пелюшками, освіти ваші, ніяк не в’яжуться! Бери з Єви приклад. Собою займається дівчинка, та здоров’ям. А ти – ні манікюру, ні зачіски, втомлена. І самі книжки в голові!

Тільки час минув і Олена університет закінчила, в клініку гарну влаштувалася. Спочатку медсестрою попрактикувалася, а потім самостійно працювати стала. І заробляє непогано, і з колегою по цеху стосунки зав’язала. Весілля намічається. А Єва що? За собою стежила, зачіски, манікюр робити не забувала. Але навчання це ні, не її. Від навчання втома буває. Ось і працює тепер у магазині техніки, мікрохвильові печі покупцям продає. А наречених немає, бо планку все опустити не може. З небес на землю не спускається…

-Так ось я що подумала … – повернула тітка Олену в реальність. – У тебе, Наталю, свекор не молодий вже. Правильно? Йому під вісімдесят начебто, так? А квартир в нього дві. Гарні квартири, та райони гарні. – замріяно прицмокнула тітонька.

-І навіщо ти це, Надь? Ну не молодий, так. І квартира є в нього, не на вулиці він живе, – не розуміючи до чого хилить сестра, відповіла Наталя.

-Так у нього, у свекра твого, одна внучка всього! Оленка твоя! – Зробила Надя заяву.

-І що? – Як і раніше нічого не зрозуміла Наталя.

-А то, що квартира Олені дістанеться! І нікому більше! – переможно дивилася на них тітка Надя. – А якщо вона все одно Олені дістанеться, то вже сьогодні цим користуватися можна. Тим паче дід старенький, йому мабуть потрібна допомога… — зітхнула вона жалісно.

Олена з мамою запитливо глянули на родичку, а та натхненно продовжувала.

-Ось я і подумала. Якщо ти, Олено, поїдеш дідуся доглядати на старості років, від цього тільки всім буде краще. Правильно? Ти до дідуся, а моя Єва сюди. До тебе, сестричко. Не одній же тобі жити. Тепер, коли Олексія немає, царство йому небесне, – вона пошукала куток на кухні і швидко перехрестилася. – Тобі ж допомога потрібна буде, правильно? Та й вдвох веселіше. А потім, коли дідусь відійде, він же не вічний, ти, Оленко, одружена вже будеш. А чоловік, якщо зі своєю квартиркою, дідову здати можна або ще краще, Євочку туди поселити. Ми ж не чужі люди, рідня таки…

Олена з Наталкою від таких пропозицій Надії аж роти повідкривали. Олена сьорбнула чай, набрала в рот побільше повітря і сказала.

-Ні!

-Що ні? – Не зрозуміла тітка Надя.

-Ні до дідуся не поїду, ні Єва сюди не приїде. Не буде так, тітка Надя. Даремно ви так багато говорили, даремно старалися. – усміхнулася Олена.

Посмішка почала потихеньку сповзати з обличчя гості, але вона ще не втрачала надії.

-Оленко, дочко, та як же ні! Єва моя тут і роботу знайде і заміж вийде. Місто все-таки, це вам не наше село.

-А причому тут я і робота Єви. Я нікуди не поїду, мені й тут непогано. Та й яке у вас село, тітко Надя? Передмістя це майже місто…

-Ага. Це вам добре говорити, міським… І робота вам і квартира… Все вам. А моя Єва має в глушині сидіти, так? – почала голосити тітка. – А ти безсердечна і до діда тобі справи нема. Нехай на самоті пропадає, так?! – сказала вона раптом до Олени.

-Надя, та Віктор Петрович, свекор мій, ще ого-го! Він здоровий і сам себе обслуговує. І взагалі, Оленка з ним як зберуться, так все сперечаються з кожного приводу, хоч і рідні люди. Тому їм довго разом не можна перебувати… – намагалася заспокоїти Наталя ображену сестру. Але та розійшлася – не зупиниш.

-Совісті у вас немає! Зовсім нема! Старенького покинули! Єві життя не даєте, безсовісні! Все лише собі, тільки собі! Рідня називається! – гукала вона, на ходу, взуваючись. – Щоб я до вас ще колись… Та ніколи! І ви до нас більше ні ногою! Не хочу вас знати! А ще сестра називається і племінниця! – і тітка гучно закривши двері пішла.

На кухні настала тиша, але ненадовго. Потім пролунав сміх… Спочатку несміливий, потім усе голосніше і голосніше. Наталя з Оленою сміялися, витираючи сльози і не могли заспокоїтися.

Довго ще потім вони згадували тітку Надю та її геніальний план. При нагоді перебирали найвдаліші моменти Надіного розкладу. І знову сміялися. Це ж треба все так вдало придумати! І дідуся прилаштувала, і Олену заміж видала, і про Наталю не забула, щоб та не сумувала.

А найголовніше, як долю, то Єви влаштувала вдало. Ні працювати тій, ні вчитися не треба. Все за чужий рахунок… Так… І така рідня буває. Але, як кажуть, родичів не вибирають…

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?