– Совісті в тебе немає! Проти батьків сина налаштовуєш! Віддасться тобі! Пригріли зміюку… А я завжди знала, що ти ще покажеш себе! Я тебе наскрізь бачила!
– У мене совісті немає? Чи це я відмовила в допомозі цьому самому синові? Це я на всі заощадження купила Петьці квартиру, а Колі пораду дала працювати більше і з дому виставила? От і нічого валити з хворої голови…
– Безсовісна! Бачити більше не бажаю ні тебе, ні дітей твоїх! Отримаєш ти своє, на повну дістанеш! Віділлються кішці…
Злякана від звинувачень свекрухи, Ольга кілька хвилин дивилася на телефон у своїх руках. Треба ж, виявляється, у всьому винна лише вона. Вміє Вероніка винних знайти!
Адже нічого й не віщувало таких проблем. Хоча радості з приводу одруження сина ні в його матері, ні в батька не спостерігалося. Навіть дивилися з першого дня на невістку, як на прикрі непорозуміння.
А Оля з Миколою не звертали уваги! Їм і вдвох добре. Самі всього досягнуть. Разом уже понад п’ять років. Спочатку винаймали житло, потім вирішили іпотеку брати. В батьків Ольги двоє молодших сестер-школярок, не можна туди.
А у Колі ще гірше. Там у двокімнатній і вони, і молодший брат. І до того ж після весілля свекри вже відкрито заявили, що не бажають чужої людини в будинку. Їм самим тісно, а тут нові незручності.
Так молодята і викручувалися. Коли зрозуміли, що дитина буде, замислились. У декрет Ользі йти не можна: одразу доходи впадуть. Батьки Ольги сказали, що допоможуть, чим зможуть.
Звернулися і до Миколиних. Ті вислухали, поцокали язиком, та й побажали удачі. Мовляв, грошей не дамо, немає зайвих. Син молодший випускник, вступати планує:
– Віддати ви швидко не зможете, а нам уже наступного року вносити за навчання Петра треба. Та й тепер багато грошей витрачаємо на репетиторів – спокійно розповідала свекруха.
Микола кивнув: він зрозумів, що допомоги вони тут не отримають. Довелося нового підробітку шукати, вдома майже не з’являвся.
Ольга рвалася теж шукати підробіток, та чоловік заборонив. Так дружина потай з дому працювати почала. Невеликий дохід, та все в скарбничку йде.
А якось їм допоміг випадок. Далека родичка залишила помешкання молодим. Жила вона сама, житлом давно не займалася. Та тільки молода сім’я була рада й такому подарунку.
На зібрані гроші зробили необхідний ремонт та й в’їхали. Квартира невелика, до роботи тепер Миколі далеко добиратися. Зате житло своє, не орендоване. Вирішили, доки поживуть, а там треба думати про розширення.
Настав термін, тож у лікарню Ольга їхала спокійна, все ж налагодилося… Але, як дізналася, що двійнята у неї, знову нервувати почала.
Микола не повірив звістці, думав, кохана жартує. Довелося спішно для другої доньки й одяг купувати, і ліжечко.
Зустрічала щасливих батьків з лікарні лише родина Олі. Свекри сухо привітали телефоном: Петя державне тестування здає, хвилюються сильно за синочка.
Проте через місяць з’явилися, подивилися на онучок, покивали, що схожі на бабусю з дідом небагато. Навіть не помітили, що старший син з ніг валиться від утоми.
Та і як помітити: усі думки про молодшого! Оля жодного слова не сказала, розуміла, що крайньою вона залишиться, якщо що. А свекри зачастили.
Навіть до себе в гості кликати намагалися. Микола потроху заспокоювався, тішився, що стосунки налагоджуються.
А тут і новина прийшла: Петро одружитися надумав. І батьки у подарунок синові квартиру купили. Коля, як почув, замкнувся, похмуріше хмари став.
Довго дружина не наважувалася запитати, у чому річ. Нарешті дочекалася: сам чоловік не витримав, розповів:
– З народження Петро улюбленцем був, все для нього. Що забажає – на, любий, все тільки тобі. А я, як відрізаний шмат. Сама чула, допомоги прийшов просити – удачі побажали та й усе.
– Я одружився – губи підібгали: що так рано, чому не на тій, що треба… Самому наказали думати про все. То братові на навчання відкладають, то репетиторів йому оплачують…
– Мені так нічого не пропонували: домагайся сам. Зрозуміло, народився не вчасно, мало кар’єру мамі не зіпсував. А Петруші одразу квартиру в зубах принесли.
– Навіть ремонт зробили, щоб не напружувався та обставили меблями. На нас же начхати було: дружина в положенні, на оплату оренди грошей немає…
– Виселять – та й добре, викрутитесь! Ні, годі з мене! Тепер нехай про все молодшого синочка і просять. Нема в мене батьків!
Ольга розсудливо не заперечувала. Розуміла, що чоловікові треба виговоритись та заспокоїтися. Та й згодна в душі з ним була повністю.
Ніколи вони від його рідні допомоги не бачили, ні подарунка не отримували. Несправедливо! Але самі свекри трохи що – біжать до Колі з Олею.
Раніше ті й на дачу постійно їздили, і у квартирі допомагали. А відповідь завжди одна: молодці, дякую, до зустрічі.
Обіцянку Микола дотримав. Зовсім із батьками не спілкується. Навіть номери їх до чорного списку заніс. Ось Вероніка Георгіївна і почала Ользі дзвонити.
Вона впевнена, що це невістка налаштовує сина проти неї з батьком. Ну, а хто ж ще? Не розуміє мати, за що старшій дитині ображатися на них?
Навіть плакалася, що не було жодних можливостей раніше у неї та чоловіка. Та тільки тепер допомога від них ні Олі не потрібна, ні Коля.
З фінансами ситуація поступово виправилася, діти ростуть. Та й житло вже придивилися. І чудово все відомо свекрусі.
Та тільки нижче її гідності такі дрібниці пам’ятати: не зручно. Зате кидати у нелюбу невістку звинувачення – це нормально:
– Заздриш ти нам! От і цькуєш чоловіка… Даремно ти так, ох, даремно… Від заздрості нічого бачити не бажаєш!
– Та чого я заздрю?
– А сім’я у нас дружна, гарна. Ніколи в тебе такого не було! Та тільки ось я скажу тобі, голубонько: не збудувати свого щастя на нещасті інших.
Свекруха сама розмову перервала. А Оля довго схаменутися не могла. Треба ж, виявляється, у всьому її звинуватили. І мовчиш погана, і скажеш – не краще буде. Та й добре! Дуже треба…
Обійдеться вона без спілкування зі свекрами. Не бачила від них нічого і не треба. Вони впораються. Сестрички допоможуть, якщо що. Та й мати з батьком завжди напоготові.
Нема чому Олі заздрити. Не купалася вона в розкоші, не отримувала все на першу вимогу. І чоловіка собі до пари обрала.
Петро, зрозуміло, батьків ні в що не ставить: тільки давайте їм, а віддачі нуль. Не думала Вероніка, що сама себе в куток зажене. Але так і сталося.
Петя не Коля: на перший поклик не помчить, допомагати не буде. То він зайнятий, то не може з іншої причини.
А мати з батьком почекають, доки він нагуляється вдосталь, відпочине. Житло своє, тепер він сам собі господар.
Одружуватись він передумав: нема чого. Заявив прямо, що не нагулявся поки що. А гроші, що йому на весілля відкладали, вирішив пустити на прибуткову справу.
І хто винен, що прогадав він? З кожним може статися. Ну, та й не свої ж це заощадження? А батьки не питатимуть з улюбленого синочка обов’язок, вибачать…
Та й не один він у них, є ще старший брат. З нього і весь попит. А Петрик молодший, йому допомагати треба.
Своїх висновків Петро не приховував, праворуч і ліворуч розповідав. Мати слухати не хотіла: наговори все це, не може її коханий син таке сказати.
А Микола теж не може забути про них із батьком. Права не має. Він їм усім завдячує, це ж вони його навчили добиватися свого тяжкою працею. Це не він, це все його зміюка вигадує, цькує. Хто ж ще? Не сам же син додумався? Він не посміє проти своїх піти.
Дуже добре Оля знала всю ситуацію, знала і розуміла, що свекрусі звичніше винних у своїх проблемах призначати. Не звикла Вероніка Георгіївна своїх помилок помічати, не потрібно їй це зовсім.
Подумала Ольга, подумала, та й ухвалила остаточне рішення. Номер свекрухи внесла до чорного списку. Вона ж із Миколою разом – отже, родина.
А в сім’ї чоловік та дружина вирішують все однаково. Так, здається, колись свекри їй казали? Ну а хто вона, щоб сперечатися з такими авторитетами?
Та й чоловік її висновки повністю схвалив. Все, сказав, правильно зробила, як треба…
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
