Родичі наші, бідкається Дарина, геть вже страх та совість втратили. Уявляєте, в гості приїхали, без попередження, на ніч глядя, і що, вигнати? Так ми через них ледь клієнтів не втратили. Мало того що все життя вони підкидають нам все нові пригоди, то в цей раз вирішили ще й бізнес зруйнувати.
Колись давно, коли ділили спадок від пра-бабці нам дісталася старезна хата. Ну, як старезна, не так стара, як занедбана. Ніхто не хотів вступати в право власності, тому ми вирішили забрати її собі.
Спочатку нам її як гарну корову хотіли всунути, а ми ж не розуміли чому, а потім все на місце стало. Виявляється там борги великі, ну як великі, відсотків на 40 від вартості майна. Як для будиночку в селі сума в одну зарплату, для нас, столичних, і ми з чоловіком не пожалкували, що забрали її.
Потім переїхали в те село на Буковину і відкрили власну справу, з того будинку музей-готель зробили, поруч ще ділянку взяли, там ресторан, екскурсії робимо.
Живемо поруч, добудовуємо ще кілька автентичних мазанок, для того, щоб розширитися, адже мені народжувати скоро, тому треба подумати про фінансові питання. Аж тут наші родичі згадали про хату.
Але і це ми не відразу зрозуміли. Вони ж то не бачили її ніколи, ніколи і не знали де знаходиться та в яких розмірах. Приїхали в розвідку спочатку, типу на відпочинок.
На ніч ми звісно оформили все в кращому вигляді, я знижку мала зробити, але вже потім зрозуміла що вони хотіли безкоштовно поїсти, поспати, порозважатися, та ще й грошиків з мене здерти.
В нас за будівлями був садок невеликий, а там далі загороджений город. Перші кілька грядок були показові, у нас звісно в ресторані більшість свого, з городу, але не завжди все робить так як хотілося б, і вигляд має не завжди такий гарний.
Тому на літо кілька грядок ми просто вкладаємо спеціально замовленими муляжами, здалеку не видно, стоїть огорожа, а далі і справжній город.
Так ось, 16-річна донька біжить через всю територію і кричить, мамо, уявляєш, там огірки пластмасові, не справжні. Треба було тільки бачити очі відпочиваючих, які стояли біля плакату що в нас все з городу.
Ну, ми посміялися, я зробила вигляд що це такі жарти в нас. А потім, після вечері, родичі почали говорити, що не по людськи якось, бо ж вони думали що тут розруха, а по факту.
Я була в шоці, вони віддали нам хату з боргами, а тепер хочуть 20% від всього що є. Формально вони ніяких прав не мають, але ж образливо.
Тут якийсь клієнт на підпитку починає буянити, вже не знаю що він там собі нафантазував, але почав кричати що тут і місця мокрого не лишиться, що завтра всі перевірки будуть, рекет, ще там щось. А я стою, очицями кліпаю і показую на тітку Олю, ось мовляв, власниця.
Якось втихомирили того чоловіка, а родичі тихцем з кафе втекли. Зранку і сліду не лишилося, тільки сережку золоту з камінцем знайшли під ліжком, та сама криклива згубила.
