Я – злопам’ятна та невдячна істота, яка не допомагає рідній матері, якій так тяжко жити на одну пенсію. Це моя мати так вважає. Та сама мама, яка п’ять років тому продала мені бабусину квартиру, яку до цього мені здавала, замість того, щоб просто пустити туди жити, коли ми з чоловіком без свого житла поневірялися. Мама тоді заявила, що ми молоді, а їй потрібна впевненість у забезпеченій старості.
Ми тоді сильно напружилися та викупили квартиру, досі розплачуємось з банком. А мама тепер ниє, що я дочка, зобов’язана їй допомагати, утримувати її, бо існувати на одну пенсію в неї не виходить. Я ж тільки дивуюсь наївності цієї людини та її непомірної жадібності.
Коли ми із чоловіком шість років тому розписалися, мама вже була власницею бабусиної квартири. Вона її здавала, щоби був додатковий дохід. У нас же з чоловіком був не дуже великий вибір щодо житла, всього два варіанти.
Ми могли тулитися на кухні у свекрухи, поки збираємо на свою квартиру, бо крім самої свекрухи у тій же квартирі ще живуть неповнолітні брати чоловіка.
Або нам треба було самим винаймати житло, що дуже розтягувало період накопичення. До себе моя мама нас не кликала, хоч і жила одна у двокімнатній. А напрошуватись ми не захотіли.
Тому ми вирішили винаймати квартиру. Так, по грошах виходило дуже затратно, відкладати виходило копійки, але іншого варіанту не було. Так ми прожили майже рік.
А потім мама розчарувалася у своїх мешканцях. Вони їй затримували оплату, та й сусіди на них скаржилися. Мама їх і виперла.
Довго журилася, що так страшно когось зараз пускати, а потім вийшла з раптовою пропозицією – щоб квартиру у неї винаймали ми. Навіть ціну озвучила на дві тисячі нижче, ніж ми платили за нашу колишню квартиру. По-родинному вчинила, як то кажуть.
Ми з чоловіком подумали та вирішили, що дві тисячі – це також непогана економія. До того ж не виникне раптова ситуація, за якої доведеться терміново переїжджати. У нас таке було раз, коли син господаря терміново надумав одружитися, а нам за тиждень треба було очистити приміщення від своєї присутності. У мами таких несподіванок ми не боялися. А як виявилося, дуже дарма.
Коли ми в’їхали, то насамперед вирішили зробити ремонт під себе. Планувалося затриматися у цій квартирі на багато років, тож жити хотілося по-людськи.
Ми дістали всі свої накопичення, влізли в кредит і зробили гідний ремонт. Прикупили й дещо з необхідних меблів, щоб зовсім затишно було.
Мама наші старання схвалювала, ходила милуватися ремонтом, хвалила і ніяк не виявляла своїх подальших планів. А я гадаю, що вони в неї вже тоді були.
Закінчився ремонт, пів року ми прожили спокійно, платили кредит і нічого не відкладали, бо не було з чого. Думали, що зараз з кредитом розрахуємось, і не послаблюючи затягнуті пояси будемо збирати вже на свою квартиру. Але мама мала свої плани.
– Я тут подумала, що доходу зі здачі квартири небагато, все проїдається. Ви платите копійки, ціна набагато нижче ринкової. А пускати когось сюди після того, як ви тут красу навели – я ж переживаю, що нові мешканці тут все зіпсують. Тому я подумала, що квартиру продаватиму, – заявила мама одним із вечорів, сьорбаючи у нас чай.
Поки я усвідомлювала почуте і перетравлювала інформацію, мама продовжила, заявивши, що мені, знову ж таки по-родинному, вона може продати квартиру зі знижкою.
– З ремонтом вона дорожче коштує, але ремонт робили ви, тому ціна буде, як би я рік тому її продавала. Мені чужого не треба. Але й на старість треба якось себе забезпечити. Ти мені допомагати навряд чи зможеш, ви самі з води на квас перебиваєтесь, тож надія в мене лише на себе.
Чоловік нервово посміхнувся від такої щедрості. Ми почули ціну і попросили час на роздуми. А подумати нам було про що.
Першим поривом було зіпсувати весь ремонт, зібрати всі свої речі та гордо виїхати, але постало питання – а куди ми підемо? В нас кредит висить, ми навіть нічого не орендуємо на свої зарплати. Ціну мама не завищувала, вона була плюс-мінус середня на ринку.
Тому ми з чоловіком стали прикидати варіанти, як викупити квартиру, на яку вже стільки сил та грошей витратили. У результаті ми взяли ще один кредит, свекри взяли для нас кредит, і ми квартиру викупили, одразу оформивши її на нас із чоловіком порівну.
Мама залишилася задоволена такою угодою. Говорила, що покладе гроші на внесок і потихеньку їх витрачатиме, щоб вистачило. Не знаю, для кого вона розпиналася, але достеменно відомо, що до вкладу гроші не дожили.
Мама з’їздила добре відпочити, потім зробила собі капітальний ремонт із повною зміною інтер’єру, та купила шубку та й все, грошей немає. Я з моменту продажу намагалася з мамою не спілкуватися.
Мені було дуже неприємно, що вона так вчинила зі мною, та й перед свекрами соромно, які мало того, що взяли для нас кредит, так ще й платили його самі деякий час, коли в нас був повний провал з роботою.
Зараз у нас залишився тільки один кредит, свій, який брали свекри, ми вже виплатили. Та й другий платимо без надриву, бо чоловік знайшов нову роботу.
А ось моїй мамі зараз, судячи з її слів, живеться сумно. Нещодавно вона прийшла і заявила, що взагалі мій дочірній обов’язок допомагати старій матері, тобто їй.
Допомагати, звісно, грошима, бо її пенсії їй на комфортне життя не вистачає. А після того, як я їй нагадала, що взагалі то вже взяла участь у забезпеченні її старості, мама почала кричати, що вона тоді взагалі нам квартиру майже подарувала, а я невдячна і жадібна дочка, яка цього її пориву не оцінила.
Раніше ми спілкувалися в рамках пристойності, а тепер я її номер звідусіль видалила. Жаль, що вона знає, де ми живемо, але сподіваюся, що скоро ми виплатимо кредит, продамо цю квартиру, і купимо іншу, адресу якої вона не дізнається.
