Моя подруга Аліса влаштувалася на нову роботу. Вона тільки після декрету, тому сили, енергії і потенціалу у неї точно вдосталь. Дитині вже 5, тому скоро з садочка до школи, часу вільного вистачає.
Прийшла влаштовуватися в одну компанію, де конче потрібні були рекламщики. По всім запросам Аліса підходила 100%, крім того досконало володіла англійською і італійською мовою.
-Ну що, як тобі нова робота? Як шеф, яку зарплату обіцяли? А ким ти будеш працювати, що в обов’язки входить? – не замовкала я.
– Робота звичайна, рекламщиком. Треба просто зацікавити клієнтів, вести там сторінки різні, блоги, сайт до діла привести бо він зовсім запущений. – нехотя відповіла Аліса.
На моє запитання про оплату, спочатку промовчала, а потім промугикала, щось про пробний місяць і випробувальний термін. Виявляється її, такого цінного робітника взяли лишень на мінімальну. Обіцяли, якщо справиться через тиждень бонусом дати якісь кошти, а от з 1 числа наступного місяця уже на достойну зп перевести.
Виконали обіцянку, але звільнили через 4 місяці. Аліса в шоці була, каже звільнили бо надто гарно працює. Вони вирішили, що за кілька місяців вони всі питання з приводу клієнтської бази закрили і все, Аліса їм не треба.
Через якийсь час керівник знову подзвонив їй з вибаченнями і проханням повернутися. Без її роботи продажі стали падати. Але Аліса тепер думає, в мене от поради питає, а я що? Що порадити?
Оксана пам’ятала той день до найменших дрібниць - запах лікарняного коридору, різкий, трохи металевий, як…
– Віра! Закрий двері в кімнату, твій син так шумить, що голова розболілася! – невдоволено…
У п'ятницю Ірина оформила відгул. Після двох тижнів безперервної напруги, коли доводилося затримуватися в офісі…
– Кохана, ну знову твої пиріжки підгоріли .. І тісто жорстке .. Все – таки…
- Розлучайся, Женю, завтра ж подавай, я заважати не стану, - сказала я, акуратно складаючи…
Щовечора, засинаючи, Ірина думає: ─ Завтра буде новий день. Але настає ранок, і все починається…