У мене є єдиний син, я його безмежно люблю, але рахую, що поводить він себе м’яко кажучи недобре.
Невістка моя має деякі мінуси, в плані того, що часто закатує йому істерики, то пізно прийшов, то випив зайвого, але як жінка я її розумію і підтримую, як мама свого сина, я звісно і слова йому не скажу, моя дитина мені дорожча.
Так от, занадилася мені невістка жалітися на сина. Я перші рази слухала все, а потім і мені набридло, з моїм то терпінням. Кажу, Віка, ти мені ото все нащо кажеш, ти ж розумієш що я нічого йому не скажу, нічого не зроблю.
Вона каже, що розуміє, але немає навіть з ким порадитися, немає з ким поговорити. Мати її дійсно людина така трошки істерична, тому я розумію, що Віка наша не винна що вона така.
Я більше за сина переживаю, останнім часом він дійсно дуже негарно чинить. Але ж я мати, я маю підтримувати його. А я чомусь зараз на боці невістки.
Ось взяти наприклад вчора, він подзвонив їй і сказав що йде вже додому, а потім на 4 години пропав, телефон не брав, сам не дзвонив, так хай жінці, а від мене чого не брати телефон, я що ворог?
Ми вже і хвилюватися почали, а раптом що. Виявилося друга по дорозі зустрів, я вже викликала таксі, по дорозі забрала сина і везу його додому, питаю у Віки, що робити.
А вона мені каже везіть куди хочете, бачити його не бажаю. І що, привезла, вони погиркалися і в результаті він вдома не ночував.
От що робити, на свій бік ставати, кого підтримувати. Невістку шкода, а ще думаючи може я десь на правильно сина виховала. Але ж він моя дитина, як в цій ситуації вчинити?
