Стала в 40 років матір’ю, ця дитина буде і щастям і карою відразу, бо в ній вона буде бачити свою доньку, рідну

Село, Інна ніколи не хотіла туди вертатися, вона ледь звідти виїхала, ледь здихалася тих свиней та корів. І до чого, щоб на старості знову туди ж? Але вибору в неї не було, колись її єдина відрада, її донечка була для неї всесвітом.

Але ж і діти ростуть, і що ти будеш робити? Її цей всесвіт тепер готовий її, Інну, рідну матір з брудом змішати, виселити, світ за очі відправити, для того, щоб тільки не заважала її щастю.

Щастя, хіба воно таке, їхала вона в електричці і думала. От донька рахує, що я своїми порадами їй сім’ю руйную, але справжня сім’я не зруйнується, не стане гірше, не розвалиться від того, що мати своїй дитині очі відкриє.

Чоловік її доньки дуже приємний і улесливий тип, а все тому, що як тільки дізнався що Інна має квартиру купувати доньці, то так зразу вже став хороший, хоч до одного місця прикладай.

Інна запідозрила щось не те, але виду не подавала, а потім побачила зятя в обіймах іншої жінки. Не змогла змовчати, а донька замість того щоб повірити матері сказала їй речі свої збирати і їхати куди хоче.

Звісно, квартиру ж купили, уже можна, матір виселяти. Формально Інна вже не мала ніяких прав на нерухомість, все донці віддала, єдине що в неї лишилося, то будинок в селі від чоловіка, і про той донька не знала.

Бо ж не бажала їхати працювати, в квартирі жити хотіла. Що є будинок без умов і ремонту знала, а де і в якому стані ні сном ні духом. Інна зібрала все що треба на перший час і поїхала.

Там в селі влаштувалася вчителем, освіта була підходяща, а ще дуже гарно пекла торти і кондитерку різну, цим і мала додатковий заробіток. Про доньку свою 3 роки не чула нічого і не хотіла чути, адже та її і не намагалася шукати мабуть.

Але згодом небайдужі люди відшукали Інну і розповіли, що доні її вже не має, внучка є 2 рочки, але її в інтернат хочуть віддати. В Інни в серці все похололо. Лишила господарство, роботу і поїхала, забрала малу, її батько, той сам й зять всю нерухомість до рук прибрав, не підкопаєшся.

Інні 40, на руках у неї дворічна дівчинка, яка так схожа на неї, нехай село, але життя тільки починається. Ніхто і не дізнається що то її внучка, хай це буде кара і благословення для Інни, останній подарунок від рідної доньки.