В мене така історія. Сама одружена у шлюбі 8 років. Все гаразд, діти є. Мені 28 років. Познайомилася якось із чоловіком, йому 34, він теж одружений і є дитина. Я йому подобалася він мені також. Думала відпочину від домашніх проблем, і залишу його.
Але флірт переріс у стосунки, зрештою ми зустрічалися 10 місяців. Я закохалася, він теж, але виходу не було, я зрозуміла що треба присікати зараз, потім ще болючіше буде і покинула його (він звичайно був проти).
Два місяці прожила без нього, не витримала, зателефонувала, він уже не захотів. Потім минуло пів року, я забути його не змогла, знову зателефонувала сама, він зрадів, сказав що теж не може забути і ми знову почали зустрічатися.
Минуло ще пів року, ми зустрічалися, його ставлення до мене змінилося, став приїжджати рідко (приблизно раз на 2 тижні) ненадовго. Я зрозуміла, що стосунки вичерпали себе, напевно, його почуття до мене пройшли. Все йому висловила та пішла від нього.
Страждала, плакала намагалася забути. І раптом він через місяць мені дзвонить і каже “Не можу без тебе і все”. Я думаю: “Напевно, зміниться зараз все, і буде як раніше”. Починаємо знову зустрічатися. Він знову приїде, і на два тижні пропаде, приїде, і на два тижні пропаде.
Я його питаю, навіщо він так, адже я сумую, він до ладу нічого не говорить. Я зрозуміла, що він, напевно, користується мною просто, йому потрібно тільки задоволення від мене. А я ж горда, знову йому пишу: “Не дзвони, не пиши, я дійсно не хочу більше з тобою зустрічатися”.
Він на смс не відповідає. Думаю гаразд, нарешті це все. Але було так погано, на стінку полізла від туги. Місяць не слуху не духу від нього, я переплакала, перехворіла, потихеньку біль починала стихати, входжу в норму.
Аж тут він через місяць дзвонить: “давай зустрінемося?” Я говорю: “Що тобі треба? Я тобі все сказала”. А він мене не слухає. Гаразд знову зустрічаємося, знову немає його 2 тижні, мене це дратує йому пишу: “Все. Не пиши мені!”
Три тижні не дзвонив, і знову почав: “Я не можу без тебе!” Я йому вже пишу “У мене інший, ти мені не потрібен”. Я ж і не проти стосунків, вже змирилася, що ми довічні коханці (вже 2 роки), і подобається він мені дуже. Але ж можна по-людськи до мене ставиться, хоча б раз на тиждень приїжджати, про подарунки та квіти я вже мовчу. Ось і що тут робити?
