– Навіщо тобі це потрібне? – Здивувалася Зінаїда.
– Як ти не розумієш! – гарячкував Вадим. – Це ж – рідні люди!
«Треба ж – згадав!» – зло подумала жінка, а вголос промовила:
– Чи мало на світі рідних людей! Може, вони обидві не захочуть?
Йшлося про спілкування двох однокревних сестер Даші та Марини, у яких був один батько – Вадим Сергійович – та різні мами.
Батько пішов із сім’ї, коли Даші виповнилося сім, і вона дещо розуміла. Виявилося, що у нього паралельно існували другі відносини.
Все розвивалося за відомим сценарієм. Папа Вадик часто їздив у відрядження – в якусь там філію, розташовану за кілька годин їзди від їхнього міста.
Там і виявилася його друга родина – цивільна дружина та дочка – ровесниця Дашки.
Батько спалився по-дурному: на телефон прийшло не бажане смс, яке прочитала мама Дашки.
З нього стало ясно, що її улюблений чоловік Вадик є чоловіком не тільки для неї, Зінаїди, як вона наївно вважала, але й для когось ще.
Вдома був страшенний скандал: мати кричала та обзивала батька всякими словами, з яких Даші було знайоме тільки слово цап. І то тільки тому, що в селі у баби Люсі був цап, на ім’я Боря.
І тато пішов – спочатку на якийсь час, а потім назавжди: мама подала на розлучення і стала отримувати на Дашку аліменти.
Бачитися з дочкою Вадим бажанням не горів, хоча вони жили неподалік: плачу щомісяця гроші й вистачить із них!
Дівчинка, яка була до цього батьковою донькою, дуже переживала:
– Як же так? Чому? Може, мама винна в тому, що він пішов?
– Так, тато в чомусь завинив – напевно, знову хильнув з дядьком Семеном! – Але, напевно ж, не варто так кричати!
– Ну, хильнув і що такого? Адже раніше вони також через це сварилися, а потім все одно мирилися! У них же була вона – Дашка – ромашка, як називав її тато!
Як батько пішов, мати лягла – її накрила депресія: навіть довелося звернутися до психотерапевта.
Завдяки щасливому випадку, тоді був час літніх канікул і Дашку взяла до себе мамина мама, яка жила поблизу.
– Бабу, а чого вони так? – спитала дівчинка у бабусі, бо мати, у відповідь на її розпитування, тільки плакала і нічого не говорила.
– Кинув він вас, ягідко! – Вивалила правду бабуся, не знайома з наукою педагогікою.
Ні, щоб збрехати щось про тривале відрядження у філію – може, помиряться!
– Як кинув? – остовпіла Даша. – Чому?
– Та тому, що в нього тепер є інша дочка! – не щадила онучку старенька.
– Як це – інша? – остовпіла дівчинка. – Чому?
– Тому, що твій татко – цап! – Вимовила бабуся знайому фразу.
– Як наш Борис?
– Гірше! Шахрай йому в підметки не годиться!
– У які підметки? – не зрозуміла Дашка.
Але, хоч з підметками були й не зрозуміло, дівчинці стало ясно, що в тата є ще одна дочка: саме їй він віддав перевагу, їй, а не Даші.
– Виходить, він пішов жити до цієї дівчинки? – Здогадалася внучка.
– До дівчинки та її мами! – пояснила ба.
Ось тобі й раз – виявляється, там є ще й мама!
– До якої мами? – Запитала Дашка. – Чиєї?
– Господи, яка ж ти безглузда! – розлютилася старенька. – Діти народжуються від мам – хіба незрозуміло?
– Дітей же купують у спеціальній крамниці! – Здивувалася необізнана онука. – А до чого тут тато?
– Твій тато зробив якійсь тітці дитину: тепер зрозуміла? – ляпнула бабуся і додала, ніби забила кіл у кришку труни:
– А тепер кинув вас і пішов туди жити!
У дитячій голівці Дарини важко укладалася інформація про те, що її улюблений татко, виявляється…
І як він зробив дитину, цікаво? Вистругав, як тато Карло, чи дав тітці грошей?
Це питання треба було прояснити: у цьому міг допомогти сусід по парті – у всьому обізнаний, Вовка Смирнов.
Сусід по парті поблажливо глянув на дівчинку: – Дрімуча ти людина, Дашко!
І популярно, своїми словами, все пояснив приголомшеній дівчинці.
– Он воно, виявляється, як! Так ось для чого потрібні тичинки!
– Значить, якщо у тата з’явиться ще одна тітка, може з’явитися й третя дочка? – Здогадалася дівчинка. І навіть четверта! А її – на смітник, у коробку з-під телевізора?
І Дашка зненавиділа тата. Але він так про це і не дізнався, і був щасливий у своїй новій родині: там у нього підростала Маринка, ровесниця Даші.
Що було у чоловіка в голові й чому він викреслив дитину, яку вважав улюбленою, зі свого життя, сказати важко.
Може, образився на слова офіційної дружини, яка мала його зрозуміти та пробачити, як відбувається у телевізорі. А цього не тільки не сталося: його ще й образили!
Може, любив ту, іншу та її дитину більше, хто знає. Але цей факт був.
Папа Вадик з’явився у житті доньки, коли та закінчувала школу. Зіна заміж так і не вийшла – все обмежувалося виключно зустрічами.
Несподівано колишній чоловік заявив, що хоче познайомити дочок!
– А може, вони обидві не захочуть спілкуватися? – Заперечила колишня дружина.
Вадик з’явився несподівано та без дзвінка. Вони сіли на кухні в їхній старенькій двокімнатній: Дашка десь гуляла.
І Зінаїда, теж несподівано для себе, його впустила, хоча часто уявляла, як і якими словами пошле цього …
Але тут зрозуміла, що колишній чоловік не викликає в неї жодних почуттів, навіть негативних – перед нею сидів пошарпаний життям чоловік із маніакально блискучими очима.
– Чому це – не захочуть? – здивувався чоловік. – Їм же буде цікаво!
– А чому ти думаєш, що їм це має бути цікаво? – Втомлено поцікавилася Зіна.
– А хіба ні? – гарячкував чоловік. – Все ж таки – поклик крові й всяке таке!
– А чого ж ти, рідний татку, не чув цього поклику протягом цих років і не спілкувався з дочкою? – Не стрималася колишня дружина. – Мабуть, не надто голосно звала?
– Яка ж ти нудна, Зінаїдо! – скривився Вадим. – Умієш ти все звульгаризувати!
– Тож мені – Ален Делон! – неприязно подумала колишня дружина.
А вголос сказала:
– Даші вже скоро вісімнадцять – нехай сама вирішує, як їй вчинити! Дзвони та домовляйся! До речі, завтра ввечері вона повинна бути вдома!
Але Вадим не домовлявся, а задумав наскочити в гості без попередження: сюрприз буде! Причому наскочив не один, а з Мариною.
Вони зіткнулися з Дашею біля під’їзду: вона вилетіла з дверей на побачення до Вовка Смирнова, який свого часу вразив її теоретичними знаннями.
І тепер дівчині вже хотілося перейти до практичних занять, що, власне, й відбувалося.
Вона вже передчувала, як вони цілуватимуться, як раптом побачила не молодого татуся, адже минуло більш як десять років.
Поруч із ним стояла дівчина, чимось невловно схожа на неї, Дашу…
– Цього ще не вистачало! – Подумала Дашка, відразу зрозуміла хто є хто. – Треба було вдати, що не впізнала!
– Дашенька! – назвав її забутим ім’ям тато. – Це – Маринка! Я хочу, щоб ви потоваришували!
– Потоваришувати з тією, яка відвела в мене тата? Він, взагалі, у своєму розумі? – недобре подумала про батька дочка.
А вголос зло і грубо запитала:
– А на хріна?
– А хіба тобі не цікаво? – не здавався Вадим Сергійович, що пруть прямо на граблі.
Дашка згадала Вовку, дорослі поцілунки й сказала:
– Ні-і-і – у мене інші інтереси!
– Але як же це, дочко? – здивувався батько. І додав: – Ось, Маринка згодна з тобою поспілкуватися!
– А я з нею не згодна! – відрізала Дашка.
– Ну, може, хоч поговоріть? – не здавався тато Вадик.
– Вас же двоє – поговоріть без мене! – Запропонувала дівчина і швидко побігла, залишивши пару стояти біля під’їзду.
Тато, який отримав плювок, вирішив не здаватися і познайомити Марину, хоч би з першою дружиною. Навіщо – не зрозуміло. Але даремно, чи що, тяглися?
Зінаїда, вже попереджена донькою, двері не відчинила: на жаль, мене немає вдома!
Жінці вистачило і минулого разу: вона вважала вчорашню ідею зі знайомством дочок суцільною дурістю.
А колишнього чоловіка – абсолютно божевільним мужиком: знала б, що в нього поїде дах, не відчинила б!
Яке щастя, що вона вчасно з ним розлучилася! Коротше, ідея виявилася так собі й підтримки в широкому загалі не знайшла.
Тож, потопталися біля замкнених дверей квартири «кревні родичі», та поїхали додому.
– Що б таке ще вигадати? – мучився Вадим, що отримав від воріт поворот і їхав з приголомшеною і мовчазною донькою назад.
Ах, так – скоро ж його ювілей – сорок п’ять! Ось він і запросить усіх! І Зінаїду: там вони вже точно подружаться!
Це ж – вирва можливостей, як заведено сьогодні говорити! Недаремно ж його на роботі цінують за креативність! Так, він ще всім покаже, де раки зимують!
І Вадим Сергійович щасливо посміхнувся: ну, хіба ж він не молодець? Невідомі шляхи твої, Господи…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
