Ольга стояла біля дзеркала і поправляла зачіску. Чоловік Денис розкладав стіл у вітальні. Тридцять перше грудня минулого року видалося клопітким. Подружжя готувалося два тижні: навіть замовили крабів, купили ікру, делікатесні нарізки.
Прикрасили квартиру гірляндами, мішурою, розвісили кулі. Їм було по шістдесят, дітей та онуків не було, жили для себе. Свята любили зустрічати із розмахом.
Об одинадцятій вечора пролунав дзвінок у двері. На порозі стояли сусіди знизу, родина Загоруйко. Галина, її чоловік Сергій та двоє підлітків.
– Олю, Денисе, з прийдешнім! – радісно оголосила Галина. – Ми на п’ять хвилин просто привітати.
Ольга розгубилася. Відмовити було ніяково. Вона запросила їх увійти. Загоруйко зайшли, роззулися, сіли за стіл. Діти одразу потягнулися до тарілок із делікатесами.
– Ой, як у вас гарно, – захопилася Галина. – А у нас вдома ремонт, все завалено, готувати до ладу ніде було. От думали, може, разом зустрінемо?
Денис переглянувся із дружиною. Вони не мали наміру нікого запрошувати, але заперечувати було вже пізно. Сусіди розташувалися ґрунтовно.
За пів години знову роздався дзвінок. Це прийшов брат Галини з дружиною.
– Ой, вони просто приїхали нас привітати, – пояснила сусідка. – Ви не проти, якщо вони також зайдуть?
Ольга кивнула. Квартира заповнилась людьми. Незнайомі їй родичі сусідів їли бутерброди з ікрою, хапали крабів, наливали собі напої. Денис судомно бігав на кухню по нові тарілки. Ольга посміхалася і вдавала, що рада гостям.
До третьої години ночі запаси закінчилися. Стіл спорожнів. Гості сиділи, балакали, сміялися. Діти носилися по квартирі, перекинули вазу з виноградом на килим. Галина махнула рукою:
– Ой, нічого, потім приберемо.
Але прибирати ніхто не збирався. Гості розійшлися лише до сьомої ранку. Залишили по собі гору брудного посуду, плями на скатертині, розчавлений виноград на килимі.
Ольга стояла серед цього розгрому і почувала себе офіціанткою у ресторані після бенкету. Денис мовчки збирав тарілки:
– Більше ніколи!
– Згодна, – втомлено кивнула дружина.
Рік минув. Грудень знову настав. Ольга планувала зустріти свято спокійно, лише вдвох із чоловіком. Вони купили продукти, але без колишнього розмаху. Скромніше.
За тиждень до Нового року Ольга спускалася у ліфті із сумками. На третьому поверсі увійшла Галина. Обличчя сусідки розпливлося в посмішці.
– Олю, привіт! Як справи? Готуєтесь до свята?
– Так, потихеньку.
– А давайте знову разом, як торік! Душевно ж було, правда? Ми, звісно, теж щось принесемо.
Ольга згадала торішню ніч. Згадала порожній стіл, брудний посуд, розчавлений виноград на бежевому килимі. Згадала, що Загоруйко принесли тоді пакет із мандаринами та миску із салатом.
– Нам було дуже приємно, – обережно почала вона. – Але цього року ми, мабуть, нікого не зватимемо.
– Ну чому? – засмутилася Галина. – Разом же веселіше!
– Ми взагалі, можливо, поїдемо. У гості до друзів.
Сусідка насупилась:
– А, ну тоді гаразд. Якщо їдете.
Ліфт зупинився. Жінки вийшли. Коли Ольга повернулася додому, розповіла чоловікові про цю розмову.
– Вони хочуть знову прийти?
– Хочуть. Я сказала, що ми їдемо.
– А ми справді їдемо?
– Ні. Але доведеться.
Денис засміявся:
– Значить, рятуватимемося втечею.
Вони подзвонили друзям. Ті мешкали в сусідньому місті й з радістю погодилися прийняти гостей на Новий рік. Ольга зітхнула з полегшенням.
Двадцять дев’ятого грудня подружжя почало готуватися до від’їзду. Вони вирішили поїхати тридцятого ввечері, щоб сусіди бачили, що квартира порожня.
Тридцятого о сьомій вечора вони винесли сумки. Галина виходила з під’їзду. Побачила їх і зупинилася.
– Ой, так ви справді їдете?
– Так, до друзів.
– Шкода. А ми хотіли заскочити привітати.
– Наступного року обов’язково, – посміхнулася Ольга.
Вони сіли у машину та поїхали. Галина стояла і дивилася їм услід. Денис усміхнувся:
– Бачила її обличчя? Вона реально засмутилася!
– Ще б пак! Безплатний фуршет зірвався!
Друзі їх зустріли тепло. Стіл був накритий чудово. Господиня Олена приготувала гаряче, салати, нарізала овочі. Ольга із Денисом привезли ковбасу, сир, закуски, напої та торт. Їжі вистачило всім, ніхто не перекидав вази, не приводив незнайомих родичів.
Опівночі вони вийшли на балкон, цокнулися келихами. Ольга відчула полегшення. Ось воно, справжнє свято. Без нахлібників, без метушні, без відчуття, що тебе використовують.
– Знаєш, – сказала вона чоловікові, – мені подобається. Давай тепер так завжди будемо.
– Бігати від сусідів?
– Святкувати з тими, хто нам справді дорогий.
Денис кивнув головою. Вони повернулися додому другого січня. Квартира зустріла їх тишею. Ольга пройшлася кімнатами, перевірила, чи все гаразд.
На килимку біля дверей лежала маленька листівка. Вона підійняла її та прочитала: «З Новим роком! Галина».
Жінка посміхнулася і викинула листівку.
Наступного дня вони зустрілися з Галиною у магазині. Сусідка посміхнулася натягнуто:
– Як з’їздили?
– Чудово. Дуже затишно було.
– А ми вдома зустрічали. Нудно, чесно кажучи. Ось думаю, наступного року кудись з’їздити.
– Це гарна ідея.
Галина помовчала, потім спитала:
– А ви наступного року теж їхатимете?
– Подивимося. Ще не вирішили.
Ольга купила продукти та вийшла з магазину. Денис чекав її біля машини.
– Зустріла Галю?
– Так. Вона питала про наступний рік.
– І що ти сказала?
– Що ще не вирішили.
Чоловік засміявся:
– Переживає, що знову не вдасться на халяву поїсти?
– Нехай переживає.
Вдома Ольга заварила чай та сіла на диван. Вона думала, як легко люди сідають на шию. Приходять на п’ять хвилин, лишаються на всю ніч. З’їдають твої запаси, псують твої речі й ще ображаються, якщо ти незадоволена.
Денис сів поруч:
– Про що замислилась?
– Про те, що треба було одразу сказати ні.
– Тоді ми виглядали б неввічливими.
– А тепер ми змушені брехати та ховатися.
Чоловік знизав плечима:
– Зате свято було хороше. Без нахлібників.
Ольга погодилася: іноді краще збрехати та поїхати, ніж терпіти нахабство і потім почуватися використаною. Свято має приносити радість, а не відчуття, що ти відпрацювала зміну у ресторані.
У лютому Галина знову заговорила з нею у ліфті:
– Оль, а на жіноче свято ви будете вдома?
– Не знаю ще. Може, теж поїдемо до друзів.
Сусідка підібгала губи:
– Ви що, тепер завжди на свята виїжджатимете?
– Можливо.
Ліфт зупинився. Галина вийшла. Ольга підійнялася додому та розповіла чоловікові про розмову. Денис засміявся:
– Вона не відчепиться!
– Знаю. Що нам тепер, їхати з дому на кожне свято? Чи сказати, як є, що святкуватимемо самі! Образяться, – то їх справа! Чому ми повинні ховатися?
Цього разу вони відзначали жіноче свято у сестри Дениса, бо вона їх запросила. День народження Ольги відзначали на дачі, бо погода була чудова – всім сподобалося.
Сусіди й цього разу залишилися в прольоті. Їх більше не кликали на спільні посиденьки. Галина образилася і припинила вітатись.
А Галина так і не зрозуміла, чому сусіди почали уникати спільних свят. Вона навіть розповідала іншим сусідкам, які Ольга та Денис стали непривітні та дивні.
Сусідки кивали та співчували. Але Ольгу це не хвилювало. Вона навчилася захищати свій спокій. І це було важливіше за чужу думку. Як не крути – для всіх хорошим не будеш! То навіщо напружуватися?
Ви зі мною згодні? Чи для вас важлива думка навколишніх? Пишіть свої міркування в коментарях, підтримайте автора вподобайками – Вам не складно, а мені приємно!💖
