Не знаю, як у такої жахливої людини з обмеженим мисленням, міг вирости такий прекрасний син, тобто мій чоловік.
Петро — досконала протилежність свого батька (на моє превелике щастя), і я була просто шокована, коли познайомилася зі своїм свекром.
Він зі своєю дружиною поводиться просто потворно, відкрито зневажає її, і навіть не вважає за повноцінну людину.
При ній, нікого не соромлячись, і нічого не приховуючи, говорив щось на кшталт:
– Я дружину вибирав, щоб вона була слухняна, і вміла господарювати.
Чоловік завжди має бути нагодований, напоєний і розслаблений. Він повинен жити, як у готельному номері з елітною прислугою.
Пам’ятаєте той не смішний анекдот про те, що чоловік повинен бути трохи красивішим за мавпу? Так це про нього!
Він так цілком серйозно розмірковує про свою дружину:
– Та навіщо їй фарбуватися, та чепуритися, для кого? До магазину через дорогу вийшла, і цього їй за очі вистачить. Ну а я можу на неї й не дивитись, якщо зовсім страшна. Піду до коханки.
А мені він сказав наступну фразу:
– Це твоя проблема, що ти влаштувалася на роботу. Жінка вдома має сидіти, а ти пішла на поводу своїх забаганок. Тепер постарайся поєднувати свої обов’язки, та підробіток.
Так, він не вважав мою посаду повноцінною, тому що я працювала секретаркою. Ні, не такою, як у фільмах, та серіалах. Цілий день працювала, розбирала папери, записувала, та переносила зустрічі тощо.
Він відмахувався:
– Та перед ким ти виправдовуєшся? Очима покліпала, каву принесла – а далі просто штани на стільці просиджуєш, у вікно дивишся і пасьянс розкладаєш.
Він був переконаний, що будь-яка жіноча робота – своєрідна гра у ляльки. Тобто, в його розумінні, що дівчата ставляться до своїх обов’язків несерйозно, і можуть впоратися лише з найлегшими дорученнями.
А якщо їм трапиться щось справді складне, то покліпають очима, розведуть ручки в боки, і скажуть, що не справляються.
– А як на вас, жінок, можна злитися?
Ви ж схожі на маленьких кошенят, нетямущих та пухнастих. Вони тільки грати вміють і вимагають багато уваги, а от зарплату отримувати не здатні.
Коротко кажучи, за його словами, місце дівчини – на кухні, а ще задоволення чоловіка я маю ставити понад усе.
У корж розбитись, але зробити так, щоб він сидів на дивані, як пан, а я бігала навколо нього і підносила частування, обмахувала ганчірочкою в жарку погоду, і порошини здувала.
Пам’ятаю, як я захворіла і злягла з температурою під сорок. А свекор у цей час вирішив нас провідати. Чоловіка не було вдома, я відчинила двері, та хотіла піти знову прилягти, але він почав мене вичитувати.
Пройшов на кухню і побачив, що на плиті не вариться борщ, що я не стою зі шваброю в руках.
– Та як ти посміла валятися на дивані, коли у тебе у квартирі такий бардак?
Не треба мені відмазуватись своїм здоров’ям, ти не на одрі лежиш. Вставай, і виконуй свої обов’язки, ледащо!
Він довів мене до сліз, я тоді замкнулася у ванні, й просиділа там чотири години, а ця потвора увесь цей час стояла під дверима, й обзивала мене, погрожуючи, і вимагаючи відчинити.
Він хапав мене за руки, та намагався вкласти в них совок і віник, мало не силоміць змушував витирати пил зі столу.
Тому я просто ізолювала себе в маленькій кімнаті, й чекала на прихід чоловіка. Хоча лежати на холодній кахлі – то та ще насолода.
Особливо, коли треба щогодини приймати таблетки.Коли прийшов чоловік, то свекор вдавав з себе люблячого “тата”, а мою розповідь про всі його витівки, списав на гарячку.
Не уявляю, як я надалі буду спілкуватися з такою підступною недолюдиною. Йому прямий шлях до психіатра! Тим паче, що він вважає свої витівки смішними! Як мені бути, підкажіть?
