Свекор подарував нам машину, а коли ми її привели до ладу, почав вимагати, щоб ми її повернули

Я навіть рада, що все так вийшло, бо тепер у чоловіка не залишилося жодних ілюзій щодо своїх батьків. Моїм словам він не вірив, проте тепер переконався на своєму досвіді.

Чи то чоловік у мене страус, чи настільки йому очі затьмарило “батьківське кохання”, але він вважав маренням моє небажання з його батьками спілкуватися.

А мені все було зрозуміло ще під час обговорення весілля. Закупівлею міцних напоїв займалися його батьки, ми виділили на це гроші, але замість нормальних напоїв, який ми й замовляли, привезли якусь сивуху, яка коштує три копійки і її тільки затяті пияки погодяться пити.

Свекруха тоді кліпала очима і голосила, що вони навіть зі своїх грошей додавали, і взагалі купили чудові напої, а ми, точніше я, зажерлися.

Свекор взагалі впав в істерику і кричав, що вони нам допомогли, а ми ще якесь невдоволення висловлюємо, коли маємо заткнутися та відчувати глибоку подяку.

Мені вже тоді було ясно, що вони різницю, яка була дуже така значна, поклали до своєї кишені. І на весілля нам нічого не подарували, бо ми їх “образили недовірою”.

Після цього я твердо вирішила, що з батьками чоловіка спілкуватися не хочу і не буду.
Звичайно чоловік, із цього приводу нервував, це ж його батьки, але мені було все одно, що він там собі думає.

І ось пів року тому чоловік прийшов від батьків такий гордий, заявив, що я на його батьків намовляю, а вони нам машину подарували.

Тобто, свекор нарешті вирішив позбутися металобрухту, який займав гараж. Мабуть, продати не зміг, от і віддав великодушно. То я тоді так подумала.

Машина насправді була в жалюгідному стані. Мені здається, що її ніколи не ремонтували. Єдиний плюс – не бита та салон нормальний, а все інше дуже погано.

Ми коли пригнали машину нашому знайомому в сервіс, він не повірив, що ми самі на ній доїхали. Озвучив суму ремонту і ми були шоковані.

Спочатку я була проти того, щоб щось ремонтувати, але потім чоловік переконав, що все одно це дешевше, ніж брати навіть стару в хорошому стані. А машину ми хотіли давно, тож стали вкладатися в ремонт цього корита.

Ремонтували пів року, тому що за раз вкласти стільки грошей ми просто не могли, от і робили все за фінансовими можливостями.

Нарешті машина перестала гриміти, стукати та загрожувати розвалитися прямо на ходу. Знайомий сказав, що якщо ми вчасно її обслуговуватимемо, то років п’ять вона ще капітально пробігає, причому досить бадьоро.

Чоловік одразу ж похвалився відремонтованою машиною батькам. Вони ніби потішилися, одразу почали напрошуватися, щоб він звозив туди, звозив сюди, що чоловік із задоволенням і робив.

Але нещодавно свекра таки припекло, і він заявив, що ми повинні машину повернути їм назад. Мовляв, це його машина, а вони вже старенькі, щоби їздити громадським транспортом.

Чоловік спочатку думав, що тато жартує, але там жартом і не пахло. Свекор бризкав слиною, доводячи, що син має повернути машину, бо на неї не заробив. Свекруха зображала інфаркт, інсульт та епілепсію в одному флаконі.

Добре хоч машину офіційно переоформили, а то не здивуюся, якби свекор заяву про викрадення написав.

Чоловіку я сказала, що якщо він надумає повернути машину, то ми розійдемося. Мої гроші у її ремонті теж є, але чоловік і сам не збирається нічого повертати.

Батькам він поставив умову, що поверне машину, якщо вони виплатять йому гроші, витрачені на ремонт, якщо ні, то нехай навіть не заїкаються на цю тему.

Свекри такого не очікували. Заявили, що якщо він не поверне їм машину, то їм більше не син. Чоловіка щось ця заява не дуже пройняла, більше розлютила.

Тож тепер із батьками чоловіка не спілкуюся не лише я, а й чоловік.