Для Марії Олександрівни не було нічого важливішого за сім’ю. Вона дуже пишалася своїм шлюбом, який тривав уже понад 35 років.
Також вона безмежно любила своїх дітей: старшу Лізу та молодшого Артема. Обидвоє вже давно відбулися у професійному плані. А Ліза так і взагалі стала матір’ю чудових близнючок.
Тепер єдине, що непокоїло Марію Олександрівну, це те, що в її Артема, по суті, бездітна сім’я, бо за 4 роки шлюбу невістка так і не завагітніла.
Артем та Вероніка
Артем та Вероніка познайомилися на концерті. Того вечора Артем запропонував провести дівчину додому, і з того часу вони не розлучалися.
Вероніка була дуже доброю та красивою дівчиною. На відміну від багатьох своїх однолітків, вона мала улюблену справу, яка стабільно приносила дохід. Вероніка була талановитою художницею та давала уроки живопису.
А кар’єра Артема розвивалася у цифровому просторі. Його це цілком влаштовувало та й зарплата була пристойна. Через півроку стосунків молоді закохані з’їхалися, а ще за рік одружилися.
Марія Олександрівна була дуже рада такому союзу. Вероніка виглядала пристойною дівчиною без шкідливих звичок. А отже, і з онуками проблем не повинно бути. Так передбачала Марія Олександрівна.
Бездітна сім’я
Минуло 4 роки, а дітей у Артема та Вероніки так і не було. Вже через рік шлюбу Марія Олександрівна почала активно піднімати питання про онуків. Але син терпляче відповідав, що всьому свій час.
Потім він казав, що до появи дитини потрібно добре підготуватися. А на 4-й рік шлюбу у відповідь на питання невгамовної матері, тільки важко зітхав.
Якоїсь миті Марія Олександрівна почала здогадуватися, що вся справа у Вероніці. Це вона не може мати дітей, тому її син досі без спадкоємця! Тоді який сенс у цьому шлюбі? Невже Артем не розуміє, що його життя з цією «пустушкою» приведе в нікуди?
Якось Марія Олександрівна не витримала і вирушила додому до сина. Той працював вдома, тому він постійно на місці. Коли Артем відчинив двері, Марія Олександрівна влетіла у квартиру і почала швидко говорити:
– Сину, давай так, я скажу, а ти вже потім подумай. Це дуже важливо. Я все зрозуміла, можеш мені не пояснювати. Те, що у Вероніки проблеми із зачаттям, це зрозуміло. На жаль, таке трапляється навіть якщо немає поганих звичок. Хоча може їсти щось, про що я не знаю. Так ось, я дуже люблю її, але тобі потрібна нормальна дружина. Та, що може стати матір’ю та подарувати тобі повноцінну сім’ю.
Артем злегка здивувався від такого натиску з боку матері, яка тільки-но увійшла.
— Я не зрозумів, ти хочеш, щоб я розлучився з Нікою?
— Так, — кивнула Марія Олександрівна.
— Тому, що вона тобі не потрібна. Та й якому чоловікові може знадобитися порожня дружина? Що вона може дати тобі?
– Мамо, прошу. Мені з нею добре, тільки встиг вставити Артем, але Марію Олександрівну це не зупинило.
– Ні, ти послухай мене. Мине рік, 5 років, 10 тощо. І навіщо це все, якщо навіть ростити нема кого? Тобі потрібна дитина, а краще діти. Якщо Вероніка не здатна тобі їх дати, то краще закінчити з цим раніше. Адже я не про себе думаю! Просто не хочеться, щоб ти потім шкодував і плакав все життя.
Відповідь невістки
З іншої кімнати з’явилася сама Вероніка. Марія Олександрівна спочатку притихла, але потім продовжила:
— Я сподіваюся, ти ухвалиш правильне рішення. Я піду.
— Ні, Маріє Олександрівно, зачекайте, — сказала Вероніка, — Давайте і я щось скажу.
Марії Олександрівні найменше зараз хотілося вислуховувати виправдання невдалої невістки. Але нічого не вдієш, вона не могла просто втекти.
— Уявлення не маю, з чого ви взяли, ніби я не можу мати дітей, — продовжила напрочуд спокійна Вероніка. — Але в жодному разі те, що відбувається зі мною, з моїм організмом, вас не стосується. Як і питання про те, заводити нам із Артемом дітей чи ні. Це рішення буде вирішуватися без вас. Але можу порадувати: зі мною все гаразд. Тож, Артеме, не треба збирати валізи. А ось вас, Маріє Олександрівно, я у своєму домі бачити не хочу. До побачення.
З цими словами Вероніка пройшла повз свекруху і відчинила вхідні двері, вказуючи на вихід.
Відповідь сина
– Так, як ти…
— Так само, як і ви.
– Артем?!
— Мамо, я тебе проведу, — він зняв з гачка куртку і вийшов разом із Марією Олександрівною надвір, — Навіщо ти так, га?
— Я тільки дбала про майбутнє твоєї родини.
— Це не твоя сім’я, мамо, — сказав Артем, — І Вероніка має рацію, тебе це не стосується.
— Але хіба ти не хочеш сина чи доньку?
— Поки що я нікого не хочу. Ні я, ні Вероніка. Можеш ти це зрозуміти чи ні? Я вже стільки разів про це говорив. Коли настане час, тоді й будуть діти. На цьому все. А ти влетіла і почала ображати мою дружину просто так. Знаєш що? Та навіть якби вона мала проблеми з цим, я б її ніколи не покинув! Бо жінок люблять не за нагоду народити. Ось так.
Після цього Артем попрощався з матір’ю та повернувся додому. Марія Олександрівна не знала, як їй реагувати на те, що відбувається. Але вона точно знала, що цього тижня дітям краще не дзвонити. Нехай охолонуть. А то, чи бачите, як вони тут усі розхвилювалися.
А що вона? Нічого. Невже треба так реагувати на природне занепокоєння матері? Адже вона нічого такого не мала на увазі. Хоче Артем жити зі своєю дружиною, та заради бога! Вона тут до чого?
Так і пішла Марія Олександрівна до себе додому до коханого чоловіка. А потім вона подзвонить Лізі та онукам. Ті з нею точно лагідніше будуть.
