Рада та Мирослав уже близько пів року думали над тим, щоб купити собі машину, благо, що водійські посвідчення були в обох.
Вся проблема полягала в тому, що у подружжя не вистачало грошей на покупку хорошого автомобіля, а купувати аби який, їм не хотілося.
Про свої плани Мирослав випадково проговорився під час чергового візиту до свекрухи.
– З машиною було б, звичайно, набагато зручніше, – задумливо промовила Наталя Олександрівна, але своєї допомоги не запропонувала.
Минуло кілька днів, і за сніданком чоловік повідомив Раді несподівану новину:
– Мама дзвонила вчора ввечері. Вона готова дати нам сто двадцять тисяч на машину. Сказала, що до Нового року треба встигнути купити.
– До Нового року? Чому? – здивовано спитала Рада. – Ми ж говорили, що будемо накопичувати далі. Навіщо цей поспіх?
– Мама сказала, що бабуся скоро вийде на пенсію, та переїде в село. Їй буде потрібна допомога з переїздом. Ну і потім, мама хоче, щоб ми могли частіше їздити до неї, – знизав плечима Мирослав.
Рада стурбовано зітхнула. Вона розуміла, що чоловік дуже прив’язаний до своєї сім’ї, але її все це трохи дратувало.
Адже вони самі повинні вирішувати, коли їм купувати машину, а не слухати свекруху. За вечерею Мирослав знову завів розмову про пропозицію матері.
– Ти ж розумієш, що ці гроші ти позичиш? – Запитала Рада. – Це означає, що ми будемо винні твоїй мамі. І невідомо, скільки часу знадобиться, щоб повернути борг.
– Звісно, я все розумію! – відповів Мирослав. – Але мати запевняє, що це не проблема. Головне, щоб машина була. Вона має рацію, нам справді потрібна своя машина.
Рада не стала сперечатися із цим. Справді, без автомобіля їм було важко. Щоб встигнути на роботу дістатися громадським транспортом, доводилося вставати на півтори години раніше.
Наступного дня вони вирушили до автосалону. Мирослав був сповнений ентузіазму, а ось Рада намагалася стримувати свої емоції.
Подружжю запропонували кілька варіантів, і чоловік вибрав недорогий, але надійний автомобіль.
– Його й візьмемо! – радісно сказав дружині Мирослав. – Тобі ж теж подобається?
Як тільки вони повернулися додому, чоловік одразу ж зателефонував матері, та повідомив про те, що вони обрали підхоже авто.
– Ти ж нам даси грошей? – Вирішив ще раз уточнити Мирослав.
– Звісно, я ж обіцяла. Приїжджай по гроші, – діловито промовила Наталя Олександрівна.
Мирослав викликав таксі, й одразу подався до матері. Дорогою він заїхав в автосалон, і купив обраний автомобіль.
– Мамо, ми купили машину! Все пройшло чудово, дякую тобі велике за допомогу!
– Молодці! Тепер ви зможете частіше приїжджати до мене, та допомагати бабусі. Я така рада! – мати була дуже задоволена тим, що їй вдалося вмовити сина зробити все так, як вона хотіла.
Кілька тижнів після цього Наталія Олександрівна не турбувала сина та невістку. Мирослав весь цей час активно використовував новий автомобіль для поїздок на роботу і в магазин.
Одного вечора йому раптом зателефонувала мати.
– Мирослав, завтра мені треба з’їздити в місто. Підвезеш мене?
– Звісно, мамо, – відповів чоловік. – Без проблем. О котрій потрібно?
– До сьомої години ранку. Спочатку – в поліклініку, а потім – в магазини, та в аптеку, – повідомила Наталія Олександрівна.
Обіцяючи матері, Мирослав забув про те, що до дев’ятої йому потрібно бути на роботі. Він згадав про це лише вранці, й одразу набрав номер Наталії Олександрівни.
– Вибач, мамо, – сказав він, – але сьогодні я ніяк не зможу. Якщо тебе повезу, то не встигну на роботу. Може, іншим разом?
– Гаразд, тоді я сама знайду спосіб дістатися. Тільки пам’ятай, що машина в тебе з’явилася, лише завдяки моїй допомозі.
– Якщо ти не виконуватимеш мої прохання, то я можу попросити повернути гроші раніше терміну, — погрозливо промовила мати.
Мирослав відчув незручність. Він розумів, що мав одразу сказати матері, що в будні дні возити її у справах не зможе.
– Мамо, я можу відвезти тебе після роботи, – запропонував спантеличений чоловік.
– Хто у своєму розумі їздить вечорами в поліклініку?! – пробурчала Наталя Олександрівна. – Сама дістануся…
Не промовивши більше ні слова, жінка поклала слухавку. Мирослав мовчки витріщився на смартфон, йому здавалося несправедливим, що тепер він зобов’язаний виконувати всі доручення матері тільки тому, що вона допомогла їм з покупкою машини.
– Отримав наганяй? Бачиш, а я казала, що краще б ми самі з тобою накопичили на машину. Тепер ти почуваєшся зобов’язаним Наталії Олександрівні, – зітхнула Рада.
Мирослав мовчав, обмірковуючи слова дружини. Йому було неприємно визнавати свою помилку, але він чудово розумів, що Рада має рацію.
Машина вже не так радувала, як це було на початку. За кілька днів ситуація повторилася. Мати Мирослава знову попросила звозити у справах, і знову він не зміг виконати її прохання. Цього разу, отримавши відмову, вона розсердилася.
– Я даю тобі останній шанс. Якщо ти не зможеш допомогти мені, то я сьогодні ж вимагатиму гроші назад, – приголомшила вона сина.
Мирослав почував себе загнаним у куток. З одного боку, він не хотів втрачати машину, яку так довго мріяв купити, а з іншого боку, він не міг постійно жертвувати своїми справами, заради виконання маминих доручень.
Після важкої розмови з матір’ю, яка показала своє ставлення до нього, він вирішив поговорити із дружиною.
– Що робити, Радо? Мама загрожує вимагати борг прямо зараз. Я не хочу, і не можу постійно підкорятися вимогам мами.
– Спробуємо домовитися з нею. Пояснимо, що ми цінуємо її допомогу, але ми також маємо свої справи та обов’язки. Можливо, вона зрозуміє, і погодиться на якісь компроміси, трохи помовчавши, відповіла жінка.
Мирославу нічого не залишалося, як погодитися з її пропозицією. Увечері він зателефонував матері, та спробував пояснити ситуацію.
– Мамо, я дуже вдячний тобі за допомогу, але не можу бути твоїм особистим водієм. У мене робота, у нас із Радою свої плани. Знайдімо якийсь компроміс?
– Який компроміс, якщо ти в корінь знахабнів, і користуєшся машиною один?! – обурилася Наталя Олександрівна.
– У вихідні чи після роботи я завжди можу тебе звозити, – схвильовано промовив Мирослав.
– На дідька мені твої вихідні, коли поліклініки в ці дні не працюють! – гаркнула вона в слухавку.
– Можна в поліклініку їздити й на таксі. Вони відвезуть та привезуть…
– Привіт! У такому разі скажи, навіщо я взагалі давала тобі гроші на машину? – з надривом промовила Наталя Олександрівна. – Жодних компромісів не буде! – Додала вона, і скинула дзвінок.
– На жаль, нічого не вийшло, – зітхнув Мирослав, зиркнувши на дружину. – Вона й чути нічого не хоче.
– А може запропонувати їй інший варіант? – Рада лукаво подивилася на чоловіка.
– Що запропонувати?
– Оплачувати таксі в поліклініку і назад самим, якщо не зможемо забрати, – відповіла жінка. – Я просто іншого виходу не бачу. Грошей у нас немає, щоб повернути борг, тому треба якось підлаштовуватись.
Мирославу нічого не залишалося робити, як знову зателефонувати матері, та запропонувати варіант Ради.
Наталія Олександрівна спочатку була незадоволена пропозицією сина, але потім зрозуміла, що він має рацію.
Вони ще раз усе обговорили, й домовилися про те, що Мирослав допомагатиме їй тоді, коли матиме вільний час.
Чоловік продовжував користуватися машиною, і допомагати матері в міру можливості. Через пів року подружжя повернули борг Наталі Олександрівні, і тепер взагалі нічого не винні їй.
Нічим більше їй маніпулювати! Тепер доводиться розраховувати тільки на здоровий глузд сина, та родинні почуття.
На мою думку, така допомога робить більше шкоди, ніж користі – нервові клітини не відновлюються! А ви що скажете з цього приводу?
