Свекруха кожні вихідні приходила мене повчати, як догодити її сину, поки в мене не вірвався терпець

Після весілля ми з Антоном одразу почали жити самостійно. Винайняли однокімнатну квартиру. Спочатку нас ніхто не турбував, і ми насолоджувалися один одним, та свободою. Як хотіли, так і жили. Могли ввечері піти до кафе, могли піти до супермаркету та, закупивши їжі, всі вихідні бути лише вдвох.

Кімнату прибирали також разом. Антон мені у всьому допомагав. Нам було дуже добре удвох. Ми не сперечалися, не сварилися. Але одного разу поріг нашого скромного, орендованого житла переступила нога свекрухи. І почалося… Свекруха зайшла на кухню, відчинила холодильник, й почала роздивлятися його вміст, наче в себе вдома.

Побачивши в ньому лише десяток яєць, та палицю ковбаси, вона запитала:
– Я не зрозуміла, а де перше?
– А я не варю першого, окрім яєчні нічого не готую, тому, що займатися цим, немає часу.
– А у вихідні що їсте? – запитала вона.
– У вихідні ми купуємо щось готове, і розігріваємо, або їмо салати, – зізналася я. Свекруха подивилася на мене здивовано:
– А Антон? Він що, не їсть перше? Він же завжди їв борщі та супи, його організм звик до гарячого!

За хвилину свекруха зібралася, і пішла, але незабаром повернулася. Повернулася з картоплею, морквою, буряком та м’ясом. Виклавши все це на кухонний стіл, скомандувала:
– Надягай фартуха, будемо борщ готувати. Я так розумію, ти цього не вмієш, тож і не готувала. Вчитиму тебе. Запам’ятай – чоловік має їсти перше, хоча б тричі на тиждень.

Під час готування свекруха вчила мене, як першокласницю: не так картоплю чищу – треба тонше, не так нарізаю м’ясо – надто дрібно, але я продовжувала вперто готувати. Антон з’їв тарілку борщу, і більше не торкнувся. Сказав, що ці борщі йому з дитинства набридли. Постає питання, навіщо готували? Наступних вихідних мама Антона з’явилася знову.

Ми з чоловіком саме в цей час влаштували прибирання. Увійшовши до квартири, свекруха одразу запитала мене:
– Перше готувала?
-Так, вчора борщ варила, у холодильнику стоїть, – збрехала я.

Вона перевірила. Побачила каструлю та заспокоїлася. Про себе я подумала, що правильно зробила, не виливши старий борщ, бо довелося б знову варити якийсь суп. Думала, відчепиться і піде, але помилилася. Свекруха кудись зникла і знову з’явилася. Виявляється, вона ходила в магазин і купила засобу для чищення, щітку і гумові рукавички. Але навіщо? У нас все це було.

Я сказала їй про це, але вона відповіла:
– Це не ваше. Це хазяйське, чи то від колишніх мешканців залишилося. А я купила, щоб ви користувалися своїм. Далі вона стала вчити мене мити ванну, та кахель у ванній кімнаті, а потім – унітаз у туалеті. Викладаючи урок майстерності, свекруха не проминала мене докорити. Вона, як енергетичний вампір, продовжувала дошкуляти мені своїми повчаннями. Я побоювалася, що увірветься мій терпець.

Нарешті, задоволена свекруха пішла додому, а я вирішила прояснити з чоловіком, що його не влаштовує. Він мене запевнив, що його все влаштовує, а мамині візити його теж обурюють. Він зізнався, що окрім любові до мене, на весілля його підштовхнула ще й невгамовна мамина турбота. Йому набридла її нав’язлива опіка.

Він хотів бути самостійним, і тепер уже точно буде. У вихідні ми поїхали до друзів на дачу. Потім просто перестали відчиняти двері. Свекруха дзвонила, приходила двічі на день, але ми не відчиняли. Мабуть, зрештою, вона зрозуміла, що ми не пускаємо її свідомо. Не спілкуватися з нею зовсім? Що робити в таких випадках, навіть не знаю? Звісно свекруха образилася, можливо звинувачує у всьому мене, бо не дзвонила цілий місяць. Тепер іноді дзвонить, але у гості не напрошується. А ми й не жалкуємо.

You cannot copy content of this page