Моя свекруха з людей, яким ніхто не указ, вони робитимуть по-своєму. От і Валентина Вікторівна із таких. Вона вирішила чомусь, що якщо лякати нашого сина дитячим будинком він буде поступливішим. Додумалася ж!
За вісім років шлюбу я чого тільки від своєї свекрухи не натерпілася. Вона перші місяці приходила мене вчити вести домашнє господарство. Таке відчуття, що я була шмаркачкою, яка вчора закінчила школу. А мені на той момент було двадцять сім років.
Я із сімнадцяти років жила окремо від батьків. Мені віддали бабусину квартиру, де я жила одна. Сама готувала, прибирала, прала і все в такому дусі. Вже вести побут я вмію.
Але свекрусі було очевидно, що без її цінних порад я пропаду. Вона з розумним виглядом вчила мене терти в таз господарське мило перед пранням, додавати оцет у воду для миття підлог і тягла до будинку всякі рослини в горщиках, хоча я не маю жодної любові до зелені.
– У кожному будинку мають бути квіти, це корисно для здоров’я, – вважала мати чоловіка, притягуючи черговий горщик.
Попередні я вже встигала віддати сусідкам, через що мала вже не один скандал із мамою чоловіка.
Звичайно, і у вихованні дітей Валентина Вікторівна розбиралася набагато краще за всіх. Хоча як розповідає чоловік, його вихованням переважно займалася бабуся. Свекрусі було не до того, вона займалася роботою та собою.
Мабуть, на онуці свекруха вирішила відігратися на повну. У нас була досить безвихідна ситуація з фінансами, тому мені з декрету довелося вийти, коли дитині було два роки. Садочка, звичайно, ще не було, тож довелося просити свекруху посидіти.
Я не знаю, як ми із чоловіком пережили цей рік. Його мама постійно занурювала нас у чан зі своїми вченнями, користуючись тим, що ми змушені слухати, адже якщо ми поводилися не так, як їй хотілося, вона починала демонстративно розігрувати “хвору”, відмовляючись сидіти з онуком.
Коли нам дали садок, я стрибала від радості. Нарешті, наша залежність від свекрухи зведена до мінімуму.
Мама чоловіка цей тонкий момент якось не відразу відчула, тому була неабияк здивована, коли виявилося, що ми більше не хочемо слухати, які ми бездарні батьки. І навіть звичний шантаж із хворобою нічого не змінив.
Потім на якийсь час у нас встановилося щось на кшталт хиткого миру. Свекруха не надто агресивно лізла зі своїми порадами, а ми не дуже демонстративно їх ігнорували.
Зараз у нас назріває, а точніше назрів новий скандал. Наш п’ятирічний син тепер на будь-яке зауваження починав плакати та просити не віддавати його до дитячого будинку. Ми взагалі із чоловіком не зрозуміли, звідки вітер дме.
Виявилося, що наша жаліслива бабуся вирішила підтягнути дисципліну онука і стала його лякати тим, що якщо він не ідеально поводитиметься, то вона поскаржиться батькам, а ми вже віддамо його в дитячий будинок. Там із ним панькатися ніхто не стане.
Ще й у фарбах розписала яке це страшне місце. Звичайно дитина перелякалася, він звик, що дорослі зазвичай товаришують з головою і не кидаються такими страшними обіцянками.
На розмови з Валентиною Вікторівною ми витратили багато сил, часу та аргументів, але вона так і не зрозуміла, що нас так переймає. Ну пригрозила то й пригрозила, чого такий переполох влаштовувати.
Я тоді й ляпнула, що якщо вона так продовжуватиме поводитись, свої дні закінчить у будинку для літніх людей. Свекруха образилася до глибини душі, мовляв, як у мене взагалі на таке язик повернулося.
Мені залишалося тільки зробити наївні очі та запитати, що це її так переймає? Ну, сказала і сказала, чого переполох влаштовувати?
Син до бабусі третій місяць не ходить, а на всі претензії свекрухи я відповідаю, що так і продовжуватиметься, доки вона не перегляне свою поведінку і не навчиться поводитися. А продовжить скандалити, закінчить у будинку для літніх людей.
Чоловік такій методиці виховання не дуже радий, але й не заважає поки що. Тим більше, що свекруха почала хоча б іноді думати, що і кому каже. Дивишся, так і вирушимо у світле спільне майбутнє.
