Свекруха не любила свою невістку, доки нова не з’явилася…

Єлизавета Іванівна плакала на весіллі сина: не таку невістку вона хотіла. І скільки вона не переконувала сина, що не пара вона йому, все марно.

Сашко завжди був непокірливим сином і все робив так, як вважав за потрібне. А з матір’ю взагалі він мав натягнуті стосунки. Бачились рідко, а лаялися часто. Обидва з характером і своїм поглядом.

– Ох, не рівня вона моєму Сашкові… ох, не рівня, – схлипуючи, говорила Єлизавета Іванівна своїм родичам.

Ну звичайно, яка ж вона рівня, коли старше за Сашка на три роки і дитина є. “Не відомо від кого” – як говорила Єлизавета Іванівна. Вона мріяла про діву чисту, про безневинне створіння, яку можна ще виховати під себе, а тут ця…

Анжеліка знала, що майбутня свекруха не схвалює вибір сина, але сподівалася, що згодом стосунки налагодяться.

І Анжеліка справді багато робила, щоб догодити не тільки чоловікові, а й свекрусі. Вдома завжди порядок, їжа приготовлена, порошинки з Сашка здуває, сорочки прасує – весь доглянутий, гарний.

Свекрусі на всі свята сама подарунки купувала, а казала, що від Сашка. Якщо готувала щось смачне, обов’язково передавала свекрусі через чоловіка.

Примушувала Сашка маму відвідувати та гостинці передавати. І суворо забороняла йому лаятися з матір’ю, говорила, що в сім’ї має бути мир.

І навіть, якщо свекруха починала повчати Анжеліку, та вислуховувала мовчки, ніколи слово впоперек не сказала.

– Знає, зміюка, що не гідна мого Сашеньки, от і підлещується, – невдоволено бурчала Єлизавета Іванівна.

Проте, стосунки Єлизавети  із сином справді налагодилися. Він більше мовчав, приносив ласощі і дарував подарунки, чого раніше ніколи не було.

Радіти б Єлизаветі Іванівні, але вона продовжувала “не любити” невістку. А те, що стосунки із сином покращилися, приписувала собі:

– Ось пожив окремо від мене і зрозумів, що дорожче за мамку в нього нікого і немає. Відразу і подарунки став дарувати, і піклуватися про мене.

– Зразу видно, що погано йому з дружиною. Видно обпоїла вона його, а тепер от пелена з очей і сходить. Я йому очі потихеньку розплющую, що за зміюку він підібрав.

– Та ще з чужим доважком. Так дивишся, може, розуму і набереться, знайде гарну дівчину.

Через три роки молитвами Єлизавети Іванівни зустрів Саша “діву чисту небесної краси”. І зрозумів, що  Анжеліка йому і не пара зовсім, а ось Лєрочка – це прямо те, що треба!

І молода, і вродлива, і без дитини. Загалом, швидко розлучився з Анжелікою і швидко одружився з Лєрою. А Єлизавета Іванівна пурхала щаслива – ну нарешті Сашенька позбувся своєї зміюки і гарну дівчину знайшов.

Вже мріяла вона, як буде повчати її життя, як онуків під себе виховувати і, як стане вона головною жінкою в їхньому маленькому царстві.

Зраділа Єлизавета Іванівна “своєму щастю”, та тільки в житті все виявилося зовсім не так, як вона планувала. Нова невістка свекруху не злюбила. Розмовляла з нею згори, могла нагрубити, якщо та зі своїми порадами лізла.

Припинилися у Єлизавети Іванівни подарунки до свят, та ласощі від сина. Та й відвідувати став матір рідко. А якщо й відвідає, то завжди якийсь роздратований, постоїть трохи біля порога і поспішає швидше піти.

А через пів року взагалі припинив відвідувати її. Бо, якщо й захоче до матері в гості заїхати, Лєрочка надує губки та ображається, що він “її на свою мамку проміняв”.

– Це тобі вона мамка, а мені свекруха! – лаялася з ним Лєра. – Я не зобов’язана її любити! А потім вона тебе проти мене налаштовуватиме, поки ми не розлучимося!

– Так само, як із твоєю першою дружиною. Не хочу, щоб ти з нею спілкувався!

Та Сашко і сам не дуже горів бажанням спілкуватися зі своєю матір’ю. Іноді він сумував за Анжелікою та її сином. Якось він навіть прийшов до неї, коли був під мухою і переплутав адресу.

Вдома, як завжди, смачно пахло їжею. І особливим запахом затишку та спокою. Йому знову захотілося увійти в їхній світ, але Анжеліка йому ясно дала зрозуміти: “Входу немає”.

А Єлизавета Іванівна гірко розчарувалася у новій невістці. І в синові. Їй було з чим порівнювати і тепер вона розуміла, що Анжеліка була гарною дружиною та невісткою.

– От знала б, що Лєрка такою зміюкою виявиться, – скаржилася вона родичам, – краще б тоді зі своєю Анжелкою жив. Від тієї, хоч якийсь сенс був, а ця… ну що є – зміюка!

Але Єлизавета Іванівна не втрачала надії і молилася щодня, щоб Сашко знайшов собі гарну дружину, а не цих усіх…

Як кажуть, за що боролася, недолуга…

Пишіть в коментарях, що думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.